Лист незнайомої (збірник)

Настав час для остаточного прояснення. Вiн також пiднявся i мовчки пiшов слiдом за матiр’ю. Але при виходi раптом непомiтно подивився вгору. І справдi, у цей момент вiн упiймав недвозначний погляд матерi на барона, посмiшку таемноi згоди мiж цими двома. Отже, барон його зрадив. Це пояснювало таке ранне прощання: вони хочуть заколисати його пильнiсть сьогоднi, щоб завтра вiн бiльше не заважав iм.

– Негiдник, – пробурмотiв вiн.

– Що ти маеш на увазi? – запитала мати.

– Нiчого, – вiдповiв вiн крiзь зуби.

У нього тепер також була таемниця. І вона значила ненависть, сильну ненависть до них обох.

Мовчання

Едгар бiльше не хвилювався. Нарештi у нього в душi було одне-едине чисте, ясне почуття: ненависть i вiдверта ворожiсть. Тепер, коли вiн уже був певен, що заважае iм, перебування у iхньому товариствi стало для нього особливо вишуканою i жорстокою насолодою. Його тiшила думка, що вiн перешкоджае iм i виступае проти них з усiею зiбраною в кулак люттю. Насамперед вiн показав зуби бароновi.

– Мама вже внизу?

– Не знаю, – вiдповiв Едгар, не вiдриваючись вiд газети.

Барон здивувався. Що б це мало значити?

– Ти погано спав, Едi?

Але жарт не допомiг.

– Нi, – гаркнув хлопець, не перериваючи читання.

– Дурне теля, – пробурмотiв собi пiд нiс барон, знизав плечима i пiшов геть.

Це було офiцiйне оголошення вiйни.

З мамою Едгар теж тримався холодно i ввiчливо. Їi невмiлу спробу вiдiслати його на тенiсний корт вiн спокiйно i впевнено вiдхилив. На його мiцно стиснутих губах з’явилася гiрка посмiшка, яка ясно свiдчила про те, що вiн не дасть себе бiльше обманювати.

– Краще я пiду з вами на прогулянку, мамо, – сказав вiн iз фальшиво зiграною привiтнiстю й уважно подивився iй в очi. Ця вiдповiдь явно iй не сподобалася. Вона трохи повагалася, нiби шукаючи правильну вiдповiдь, а потiм сказала:

– Чекай на мене тут, – i пiшла снiдати.

Едгар чекав. Але його недовiра ставала все бiльшою. Неспокiй заволодiв ним, i тепер вiн намагався знайти у кожному сказаному кимось iз них словi ворожi намiри. Недовiра зробила його надзвичайно здогадливим. І замiсть того, щоб чекати у вестибюлi, як велiла йому мати, вiн вийшов надвiр, до головного входу, звiдки було видно i бiчнi дверi. Щось у ньому запiдозрило обман. Але вони бiльше не втечуть вiд нього.