Насолода

– П’ять луiдорiв за ковток! П’ять луiдорiв за шматок! – викрикнув дон Фiлiп дi Монте, жартома наслiдуючи голос аукцiонiста.

Мутi й д’Ателета засмiялися.

– Усе було справдi так. Ви добре впоралися з роллю, Фiлiпе, – сказала донна Франческа. – Шкода, що вас там не було, кузене. За п’ять луiдорiв ви з’iли б там фрукт, надкушений мною, а ще за п’ять луiдорiв випили б шампанське з пригорщi Елени.

– Який скандал! – урвала ii баронеса д’Ізола, скорчивши злякану гримасу.

– Облиш, Марi! А ти хiба не продавала за один луiдор сигарети, якi спершу закурила й обслинила? – запитала ii донна Франческа, не переставши смiятися.

– А я бачив дещо краще, – сказав дон Фiлiп. – Леонетто Ланца купив у графинi Луколi, – не знаю вже за скiльки, – гаванську сигару, яку вона спершу тримала пiд пахвою…

– Та невже? – з комiчним виразом знову урвала його маленька баронеса.

– Кожна дiя доброчинностi свята, – проголосила маркiза.

– А ви? – запитав Андреа Спереллi в Мутi, силувано всмiхаючись. – Що ви зiбрали своею пригорщею?

– Десь двiстi сiмдесят луiдорiв.

Так жартували всi, крiм маркiза. То був уже старий чоловiк, вражений невилiковною глухотою, ретельно напомаджений, пофарбований у русявий колiр, штучний вiд голови до нiг. Вiн здавався одним iз тих персонажiв, яких можна бачити в музеях воскових фiгур.

– Але на певному етапi цiна надкушеного яблука пiднялася до десяти луiдорiв. Ви уявляете? – додала Елена. – А в кiнцi вечора той пришелепуватий галеаццо Сечiнаро запропонував менi банкноту в п’ятсот лiр за те, щоб я витерла руки об його русяву бороду.

Фiнал обiду був, як i завжди в домi д’Ателета, чудовим. Бо справжня розкiш столу знаходить вияв у десертi. Усi цi винятковi й рiдкiснi речi тiшили не тiльки смак, а й зiр, iз великим мистецтвом розкладенi на кришталевих тарелях, прикрашених срiблом. Гiрлянди, сплетенi з камелiй i фiалок, вигиналися мiж канделябрами вiсiмнадцятого сторiччя, обвитими виноградними лозами, мiж яких розкошували фавни та нiмфи.