Насолода

То був майже хор, посеред якого вряди-годи дзвенiв срiбними струменями дзвiнкий смiх маркiзи.

– Я вас, безперечно, колись бачив. Не знаю, де, не знаю, скiльки разiв, але я вас, безперечно, бачив, – казав Андреа Спереллi герцогинi, стоячи перед нею. – Коли я дивився, як ви пiдiймаетеся сходами, у глибинi моеi пам’ятi виник невиразний спогад, який набував форми в ритмi вашоi ходи, наче образ, який народжувався з музичноi арii; я не змiг прояснити той спогад; та коли ви обернулися, я вiдчув, що ваш профiль мае безпосереднiй стосунок до того образу.

Це не могло бути передбаченням; то був темний феномен пам’ятi. Отже, я вас уже бачив, i ви менi зустрiлися вдруге. Хто зна? Може, то було увi снi, може, у творi мистецтва, а може, в iншому свiтi, у попередньому iснуваннi…

Промовляючи цi останнi фрази, надто сентиментальнi й химернi, вiн засмiявся умисне, щоб попередити недовiрливу чи iронiчну посмiшку дами. Проте Елена залишилася серйозною.

«Слухала вона мене чи думала про щось iнше?»

Чи сприймала вона розмову в такому тонi, чи хотiла цим серйозним виглядом посмiятися з нього? Чи хотiла допомогти його намiру спокусити ii, який вiн почав здiйснювати так вiдразу, чи замкнулася в байдужостi й недбалiй мовчанцi? Тобто чи була це та жiнка, яку вiн мiг би завоювати? Андреа, геть спантеличений, намагався розгадати цю таемницю.

Тим, хто мае звичку спокушати, а надто чоловiкам зухвалим, знайома ця спантеличенiсть перед жiнками, якi мовчать.

Слуга вiдчинив великi дверi до iдальнi.

Маркiза взяла пiд руку дона Фiлiпа дель Монте й подала приклад.

Іншi рушили за нею.

– Ходiмо, – сказала Елена.

Андреа здалося, що вона сперлася на його руку з певною невимушенiстю.

«Можливо, ii прихильнiсть – це iлюзiя?» Його мучили сумнiви; але з кожною хвилиною вiн вiдчував, як ii солодкi чари огортають його; й усе бiльше знемагав вiд бажання проникнути в душу цiеi жiнки.

– Сюди, кузене, – сказала донна Франческа, показавши йому мiсце.

Вiн сiв за овальним столом мiж бароном д’Ізола й герцогинею Шернi, маючи навпроти кавалера Сакумi, який сидiв мiж баронесою д’Ізола й доном Фiлiпом дель Монте.

Маркiз i маркiза прилаштувалися по краях. На столi виблискували порцеляна, срiбло, кришталь i квiти.

Небагато дам могли зрiвнятися з маркiзою д’Ателета в мистецтвi органiзацii обiдiв. Вона придiляла бiльше уваги сервiровцi столу, анiж власному туалетовi. Винятковiсть ii смаку знаходила вияв у всьому; вона була законодавицею мод у справi бенкетноi елегантностi.