Насолода

Їi очi, затiненi довгими вiями, здавалися нiби змащеними якоюсь олiею, чистою i прозорою. Їi рот був напiврозтулений, i верхня губа трохи тремтiла.

– Нi, ти мене не кохала, ти мене не кохала! – озвався нарештi Андреа, вiдриваючи ii долонi вiд своiх скронь, бо вже вiдчував, як проникае йому в жили палкий вогонь, який навiть несвiдомо випромiнювали цi зiницi, й вiн ще гострiше вiдчував бiль вiд утрати тiлесного володiння прекрасною жiнкою. – Ти мене не кохала! У тебе вистачило зухвалостi вбити свое кохання, несподiвано, майже зрадливо, коли я вiддавав тобi своi найп’янкiшi почуття! Ти вiд мене втекла, ти мене покинула самого, приголомшеного, зболеного, втоптаного в землю, тодi як я ще вiрив твоiм обiцянкам.

Ти не кохала мене, ти мене не кохала! Пiсля такоi тривалоi розлуки, наповненоi таемницями, нiмоi i невблаганноi; пiсля такого тривалого чекання, в якому невблаганно зiв’яла квiтка мого життя, позначеного глибоким смутком, який був менi дорогим, бо його причиною була ти; пiсля такого щастя й такого лиха ти приходиш на те мiсце, де кожна рiч досi зберiгае для нас живий спогад, i ти менi нiжно кажеш: «Я вже не твоя. Прощавай». О нi, ти мене не кохала!

– Невдячний! Невдячний! – вигукнула Елена, вражена його майже ворожим голосом. – Що ти знаеш про те, що сталося, про те, що я вистраждала? Що ти знаеш?

– Я не знаю нiчого й не хочу нiчого знати! – вiдповiв Андреа майже грубим голосом, окинувши ii каламутним поглядом, на днi якого прозирали його невтоленнi бажання. – Я знаю, що одного дня ти була моею, що ти вiддавалася менi геть уся з безмежною насолодою, як нiколи нiкому не вiддавалася жодна iнша жiнка; i я знаю, що нi мiй дух, нi моя плоть нiколи не забудуть про те сп’янiння…

– Мовчи!

– Навiщо менi твоi нiжнi почуття сестри? Ти запропонувала менi iх супроти своеi волi, дивлячись на мене очима закоханоi жiнки, доторкаючись до мене своiми невпевненими руками.

Надто часто я бачив, як твоi очi темнiли вiд насолоди, надто часто твоi руки примушували мене тремтiти, я тебе хочу…

Збуджений своiми словами, вiн мiцно стиснув ii зап’ястки й наблизив свое обличчя до ii обличчя, так що його рот майже вловлював ii палке дихання.

– Я хочу тебе, як нiколи ранiше, – шепотiв вiн, намагаючись притягти ii до поцiлунку, обхопивши ii груди однiею рукою. – Пригадай! Пригадай!

Елена пiдвелася, вiдштовхнувши його. Вона вся тремтiла.

– Я не хочу. Зрозумiв?

Вiн не зрозумiв.

Вiн ще бiльше наблизився до неi, обхопивши ii руками: блiдий, рiшучий.