Записки в узголів’ї

Я навiть не розчула повнiстю його слiв, оскiльки, мабуть, вiд спеки запаморочилося в моiй головi. А тому вже пiсля того, як я виiхала за ворота, вiдправила йому з посланцем наступнi слова: «Ви теж, напевно, входите до числа п’яти тисяч благочестивих».[52 - Натяк на притчу з «Сутри Лотоса», де йдеться про те, що коли Будда читав проповiдь перед п’ятитисячною аудиторiею, одна особа встала й пiшла геть, на що Будда зауважив: «Правильно зробив цей чоловiк, оскiльки прийшов сюди лише заради хвастощiв».] І вже згодом повернулася додому.

Протягом усiх днiв «Восьми повчань», з першого до останнього, у дворi стояв екiпаж однiеi дами, проте жодного разу нiхто не бачив, щоб хтось виходив з нього. Отаке! Екiпаж стояв без руху, нiби намальований. Це було дуже цiкаво, незвично i прекрасно. А головне, усiм хотiлося знати, що ж це за дама, яка приiхала в цьому екiпажi. Саме тодi то-дайнагон приснув:

– О, та там точно якась потвора сидить, а не дама!

Усi тодi дуже смiялись.

А вже в двадцятих числах того ж мiсяця чюнагон Йошiчiка прийняв чернечий постриг, – ось така сумна подiя.

Коли на сакурi облiтають квiти – це звичайна рiч у нашому тлiнному свiтi.

Але ж чюнагон був таким молодим, у такому вiцi, «коли квiтка ще тiльки чекае своеi роси на пелюстках…».

43. У липнi стоiть нестерпна спека

Оскiльки в липнi стоiть нестерпна спека, то в палацi повсюди вiдчиненi вiкна. Само собою, що спекотно вдень, але ж i вночi так само жарко. Бувае, прокинешся, а в небi свiтить такий яскравий мiсяць, i ти дивишся на нього, навiть з лiжка не встаеш.

Звiсно, гарна також i нiч без мiсяця. А красу мiсяця перед свiтанком навiть не можна описати словами.

Дуже приемно, коли на пiдлозi посланi новi циновки бiля самоi веранди. Але не варто вiшати церемонiальну завiсу в глибинi кiмнати, ii мiсце ближче до вiкон, якщо ж нi – то якось тривожно стае на душi. Коханий вже, мабуть, пiшов, а дама ще досинае. Вона накрилася з головою одягом свiтло-лiлового кольору з темною пiдкладкою.

Колiр, здаеться, вже трохи вицвiв, чи не так? Або це вiн так виблискуе. Дама одягнена у нижне кiмоно кольору амбри та в рожевi штани. Пояс ще не зав’язала – його кiнцi звисають з-пiд подолу. А ii волосся лежить, наче хвилi, одразу можна зрозумiти, яке воно довге-довге.

А ось чоловiк, який повертаеться додому в ранковому туманi пiсля зустрiчi з коханою. Вiн у штанях з лiлового шовку, зверху – «мисливський одяг». Пiд свiтлим кiмоно – червоне спiдне.