Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

– Чого стоiш? – усмiшка зникла з губ Оксани. Вона показала поглядом на сумку. – Бери, занось! Тiльки обережненько!

У колi спiльних знайомих було заведено слухатись Оксану. Не те щоб вона командувала або вирiшувала, що кому робити. Просто, хоч вона й була актрисою, але природа дала iй характер режисера.

Тарас пiдняв сумку, вiдразу вiдчувши ii вагу. Позадкував iз сумкою коридором просто до кiмнати. Оксана зайшла слiдом. Зачинила за собою дверi. Зняла i повiсила на гачок вiшалки пальто, скинула чобiтки.

– Ну, давай я тебе поцiлую! За вуха смикати буду потiм!

Потягнулася до Тараса, що розгублено зупинився бiля столика.

– У мене що, день народження? – сам себе запитав вiн. – А яке сьогоднi число?

Оксана розсмiялася.

– У паспортi подивись, яке сьогоднi число! Вiсiмнадцяте вересня!

– Бляха-муха! – видихнув Тарас.

І тут же потрапив у мiцнi руки Оксани. Обидвi ii долонi теплими лещатами стиснули його скронi й присунули голову до ii губ.

– Ну, з днем народження, Тарасику! – сказала вона i смачно поцiлувала його спочатку в губи, а потiм, як дитину, в лобик i в щiчку.

Вiдпустивши голову iменинника, Оксана озирнулася на всi боки.

– Я чогось не розумiю, – сказала. – А шампанське що, в холодильнику?

Їi погляд вимогливо вперся у вiчi хазяiна квартири.

– Я зараз, п'ять хвилин… – забелькотав вiн. – Тiльки перевдягнусь. Якраз i грошi вчасно помiняв!

Кинувши халат на розстелену канапу, Тарас натягнув брюки, светр.

– Секунду! – крикнув вiн уже вiд дверей.

І дверi гримнули, зачиняючись. Заскрипiли, як закричали, сходинки пiд його ногами.

Оксана всiлася на стiлець. Їi увагу раптом привернуло ледве чутне дзижчання з боку завiшеного двошаровим тюлем вiкна.

Пiдiйшла, трохи не спiткнувшись об принесену iз собою господарську сумку, вiдсунула тюль i побачила на широкому пiдвiконнi саморобну теплицю iз плексигласу, всерединi якоi росли кругленькi кактуси без колючок, а над ними сяяли три тонкi довгi лампи денного свiтла.

Оксана так захопилася розгляданням дивних лисих кактусiв, що росли у пластикових кубиках, що не почула, як скрипнули, вiдчиняючись, дверi й як увiйшов до квартири Тарас iз пакетом у руцi.

– Все, шампанське е! – радiсно оголосив вiн.

Швиденько дiстав зi старенького буфета два келихи. Виклав iз пакета вже в магазинi нарiзану шинку та ковбасу, сир.

– Почекай, а подарунок?! – зупинила його метушню Оксана.