Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

 – Аудрюсе, ти тут? – озирнувся вiн.

– Тут, – вiдповiв приятель, пiдходячи ближче до машини.

– Може, вас вiдвезти куди-небудь? – запитав водiй старенького «опеля», зчепивши п'ятiрнi в замок, аби спинити тремтiння.

– А я якраз машину ловив, щоб iхати, – мовив трохи вiдчужено Алiк. – На Замарстинiвську, в кiнець…

– Сiдайте! – водiй вiдчинив заднi дверцi й тепер зацiкавлено, все ще переляканими очима розглядав цих немолодих довговолосих приятелiв.

Машина рушила i немов попливла всерединi туманного молока, як пiдводний човен темними, глибокими та непрозорими водами.

– А ви мою вулицю знайдете? – не без сумнiву в голосi запитав Алiк.

– Або ми ii, або вона нас знайде. Головне – не поспiшати. Ви ж не поспiшаете?!

Мала швидкiсть заспокоiла Алiка.

– Ти як? – запитав вiн у Аудрюса.

– Нормально.

– Як ти думаеш, Рябцев правду сказав?!

Аудрюс знизав плечима. Вiдповiдати йому не хотiлося, та й не було в нього конкретноi вiдповiдi.

iхали з пiвгодини мовчки, i враз у туманi, що раптово розступився, з'явилися стовбури сосен i знайомий паркан мiлiцiйноi лiкарнi.

– Ну от, – видихнув полегшено водiй. – Вам далi?

– Ага, тут уже недалеко, – Алiк кивнув. І знов озирнувся на Аудрюса. – Посидимо у мене трохи, вiдпочинемо, – сказав.

– Менi б поспати кiлька годин, – мовив Аудрюс утомлено.

– Тодi спочатку поспимо, а потiм вiдпочинемо, – сказав Алiк i позiхнув.

Роздiл 2

Висадивши довговолосих пасажирiв, «опель» розвернувся i поiхав назад, цього разу в бiк центру.

– У нас такiе хiпi давно вимерлi, – сказав по-росiйськи з помiтним акцентом вусатий пасажир. – Наркотiкi, гашиш… Хiпi вообще долго не жiлi, зато с сексом i весело! Ми ещо спробуем?

– Що спробуемо, пане Ярек? – здивувався водiй, в якого з усього щойно сказаного поляком у головi залишилися тiльки слова «секс» i «весело».

– Ну а за что я тебе плачу, курва-мать?!

Водiй уважно вдивився в дорогу. Туман розсiювався.

– Спробуемо, – закивав вiн i позiхнув, одночасно натискаючи на педаль газу.

По протертiй вологою ганчiркою ночi брукiвцi вулицi Шпитальноi, розсовуючи туман фарами й корпусом, «опель» Тараса «мчав» зi швидкiстю двадцять кiлометрiв за годину. Машину трясло – не пристебнутий ременем безпеки пасажир пiдстрибував на правому передньому сидiннi. Тарасу навiть ця швидкiсть здавалася небезпечною. Але нiякий туман не був спроможний скасувати капiталiзм, який в Украiнi настав двадцять рокiв тому. А капiталiзм – це жорстко.