Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

Вiн дiйсно пам'ятав, адже Оксана йому разiв чотири показувала, примушуючи усно повторювати всю послiдовнiсть дiй.

– Так, iз тебе вiсiмдесят п'ять гривень! Ось чек! – сказала вона, випроставшись i стоячи навпроти.

Тарас полiз до кишенi за грошима. Поки витягав, Оксана встигла сходити до кiмнати й повернутись iз задоволеною усмiшкою на обличчi.

– Молодець, що про рибок не забуваеш! Я, до речi, тобi розповiсти дещо хотiла!

– Може, сядеш? – запропонував Тарас.

– Нi, поспiшаю! У нас за годину репетицiя, новi номери вчимо.

Так от, минулоi ночi була магнiтна буря! Такоi сили, що в центрi мiста свiтло пропало! А на Франка в одному будинку – два самогубства, уявляеш?! І ще по радiо передавали, що Львiвенерго повiдомило, нiби не було нiяких аварiй i електрика постачалася безперебiйно! Розумiеш?

Тарас заперечливо хитнув головою.

– Ну, всi лiчильники показували, що електрика постачаеться, а насправдi в центрi мiста ii кiлька годин не було! Це означае, що ця магнiтна буря на себе енергiю перетягнула… Ой, ти постригся! – Оксана звернула увагу на волосся Тараса.

 – Молодець! Гарна стрижка! Напевно, закохався! – хитрувато посмiхнулася вона.

Тарас ледь помiтно кивнув i тут же похитав головою, немов прагнучи скасувати свiй кивок. Проте Оксана цього не бачила. Вона виглянула у вiкно.

– Так, менi пора! – Гостя зробила крок до дверей, але зупинилась i знов обернулася до хазяiна квартири. – Твiй сусiд мене на каву запрошував! А я його не впiзнала спочатку! У вас iз ним усе гаразд?

– Так.

– А сходинку вiн полагодив?

– Нi.

– Передай йому привiт i нагадай про сходинку! Вiн обiцяв тесляра викликати!

Оксанина «Чебурашка» вiд'iхала вiд парадного, й Тарас зiтхнув iз полегшенням. Ураган промчав, не дуже-то затримавшись i нiчого не зруйнувавши.

Приготування простенького супу на телячих ребрах повернуло Тараса до стану комфортного спокою. А виiдена тарiлка супу пiдняла настрiй настiльки, що навiть думка про те, що й сьогоднi вночi, можливо, доведеться возити клiента iз Сумськоi областi, який пахне бензином, не налякала Тараса.

«У нього ж були три каменi, два тепер у мене в коробочцi. Треба i третiй забрати… Бог трiйцю любить!» – подумав iз усмiшкою на обличчi хазяiн квартири.

Роздiл 15

Алiк сидiв на лавцi у скверику бiля Пороховоi вежi. Сидiв задумливо. Пiсля неспокiйного короткого сну, викликаного розповiдями капiтана Рябцева, йому захотiлося вибратись у центр мiста, хоча особливоi потреби в цьому не було.