Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

Тарас, умиваючись, згадав про рибок i тут же насипав iм корму, пiсля чого замислився про те, що i йому б обiднiй корм не зашкодив. Але перш нiж одiйти вiд пiдвiконня, зачерпнув долонею води з акварiума й окропив нею кактуси, що стояли поряд.

Поки роздивлявся освiтленi внутрiшньою лампочкою просторi надра холодильника, до його вух донiсся виск п'ятоi сходинки. Слух рiзонуло так, що вiн скривив губи. І зi спiвчуттям згадав про Єжи, що завжди сприймав «викрик» цiеi сходинки як особисту образу. Декiлька секунд Тарас чекав дзвiнка в дверi, але, як не дивно, дзвiнка не було.

Значить, хтось, не знаючи музичних тонкощiв старовинних дерев'яних сходiв iхнього парадного, пiднявся на поверх вище, де мiж небом i землею, на третьому поверсi мешкала парочка пенсiонерiв, яка час вiд часу дихала свiжим повiтрям на балконi своеi квартири. iжу iм приносила соцiальна робiтниця, що знала про «п'яту сходинку». Можливо, цього разу ii хтось замiнював?

Вiд роздумiв вiдвернув дзвiнок мобiльного.

Бадьорий голос Льонi повiдомив, що вiн готовий до процедури з виведення останнього, третього каменя.

Тарас, почувши про рiшучiсть пацiента, завмер.

– Може, iншим разом? – запропонував вiн пiсля паузи. – Ви вже двi ночi пiдряд напружувалися… це все-таки не легко.

– Бог трiйцю любить, – уперто заявив Льоня. – Давайте! Я доплачу…

– Бог мав на увазi iншу трiйцю, – мовив Тарас задумливо. – Передзвонiть, будь ласка, годинi о шостiй. Я поки що поганенько почуваюсь. Якщо вичухаюся, то поiдемо!

– Я подзвоню! – твердо пообiцяв прямолiнiйний клiент.

Тарас зачинив кватирку на кухнi, й одразу ж у примiщеннi стало тихiше i затишнiше. Сiв за стiл, згадав про свое бажання що-небудь з'iсти i вiдразу почув бадьорий дверний дзвiнок.

Судячи по тому, що «п'ята сходинка» перед дзвiнком промовчала, прийшов хтось зi своiх. Скорiше за все, Єжи. Здогадка не викликала у Тараса радостi. Вiн не поспiшаючи пройшов до коридору.

– Привiт, Тарасику! – У вiдчиненi дверi впурхнула Оксана. – Я тут мимо проiздила, дай, думаю, загляну до твого холодильника!

І подруга рушила до кухнi з синьою господарською сумкою в руцi.

Клацнули, вiдчиняючись, дверцi холодильника.

– Я так i думала! – продзвенiв суворий голос Оксани. – Ти хочеш себе до виразки довести?

Коли Тарас зайшов на кухню, Оксана вже перевантажувала продукти iз сумки до холодильника.

– Оце, – вона показала супермаркетiвську упаковку телячих ребер, – для супу! Пам'ятаеш, як варити суп?

Тарас кивнув.