Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

У цiй же сумцi, також захищенi вiд вiбрацii, лежали двi новенькi фаянсовi попiльнички.

А час наближався до четвертоi. До Гiмну Украiни залишалося бiльше двох годин, i тiльки одне могло надати сенс часу, що залишався до офiцiйного настання наступного «державного» дня, – побачення з Даркою, з цiею загадковою дiвчиною в довгих матер’яних рукавичках, iз цiею хазяйкою нiчних грошей, зачиненою разом iз грошима в маленькiй цеглянiй вежi на вулицi Івана Франка поряд iз трамвайною зупинкою.

Старенький «опель» вiз свого хазяiна на побачення тихо, немов радiючи можливостi просто насолоджуватися бiльш-менш рiвною дорогою, не витрушуючи з пасажирiв каменi та матюки.

Тарас зупинив машину за рогом на Костомарова. Вiн вирiшив з’явитися несподiвано i з термосом у руцi. Вулиця була порожньою. За спиною, пiдсвiчене спецiальним лiхтарем, жовтiло рекламне пластикове крiсло, укрiплене на розi будинку на висотi другого поверху, – креатив хазяiв меблевого магазину, розташованого в цьому ж будинку.

Вивiльнивши термос iз рушника, Тарас дiстав i попiльнички, протер iх тим же рушником i сунув до кишень куртки – по попiльничцi в кожну.

Вийшовши на Франка, вiн здивувався, не помiтивши звичного електричного свiтла обмiнника, що зазвичай вириваеться з вiконця. Прискорив крок, вiдчуваючи раптове занепокоення. Зупинився бiля вiконця, заглядаючи всередину жадiбним поглядом.

За вiконцем горiла свiчка, що освiтлювала тiльки власне полум'я. Переляканий Тарас нервово глитнув слину i спрямував погляд повз полум'я свiчки.

– Доброго вечора! – прошепотiв Тарас. – Як ви тут?

Дарка нахилилася вперед, вдивляючись в обличчя за вiконцем.

– Ой, – зiтхнула вона з полегшенням. – Це ви! Слава Богу!

– Щось сталося?

– Електрика пропала, – сказала вона теж неголосно, майже пошепки. – Я подзвонила хазяiну. Вiн сказав причаiтись i чекати. Сказав, що бандити могли перерiзати дроти, щоб я не могла натиснути тривожну кнопку.

– А сам вiн що, приiхати сюди не може? – розсердився Тарас.

– Вiн не в мiстi, а о шостiй мене вiдчинить змiнник. У нього ключi.

– Це ж не робота! – обурився Тарас. – Це справжнiсiньке рабство! Вам треба шукати що-небудь трохи краще!

– Робота з грошима – це завжди рабство, – спокiйно вiдповiла Дарка. – Але менi потрiбна нiчна робота…

– Кави? – запитав Тарас, поставивши на прилавок iз зовнiшнього боку металевий термос.

– Та я б iз радiстю.