Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

Погляд сусiда пiднявся вище за очi хазяiна i зупинився на непричесанiй i прим'ятiй сном шевелюрi Тараса.

– Знаете, я сьогоднi в себе удома прибрав. – Єжи опустив погляд i дивився тепер у вiчi Тарасу. – Сорок сiм гривень знайшов! У старому пiджаку, не в цьому. – Вiн кинув погляд на свiй коричневий пiджак. – Приемно, знаете, коли вдома порядок… Може, зайдете?

Тарас розгубився.

– Зараз?

– Авжеж, ви ж у мене нiколи не були, а так, по-сусiдськи…

– У мене пiзнiше робота, – збрехав Тарас.

– Та в мене й так нiчого випити, – спокiйно вiдповiв Єжи. – Просто так зайдемо.

Вони спустилися на перший поверх, акуратно переступивши п'яту сходинку. Єжи вiдчинив перед Тарасом дерев'янi, пофарбованi у «шкiльний» коричневий колiр дверi до своеi квартири. У нiс Тарасу вiдразу кинувся неприемний дивний запах. Лiворуч до стiни було прибито вiшалку для пальт. На гачку висiв синiй плащ i ватник. На протилежнiй стiнi – дзеркало.

– Проходьте, проходьте! – поквапив ззаду Єжи. – Кiмната – прямо!

Тарасу й так було зрозумiло, що кiмната прямо. Три кроки – i вiн опинився в центрi житлоплощi. На протилежнiй вiд вiкна стiнi – килим, бiля стiни – «полуторне» залiзне лiжко, накрите пледом. Бiля iншоi стiни – письмовий стiл, завалений старими газетами та журналами, навпроти столу – бувале в бувальцях перукарське крiсло, повернуте до стiни, на якiй у рiзьбленiй дерев'янiй рамцi висiла чорно-бiла фотографiя якоiсь лiтньоi панi в капелюшку.

Погляд Тараса застиг на цьому крiслi. Єжи обiйшов гостя, розвернув крiсло i жестом запропонував Тарасовi сiсти.

– Ось тут я i живу, – сказав вiн. – Але останнi кiлька рокiв тут було дуже незатишно, i я нiкого до себе не запрошував… А сьогоднi прибрав, i вiдразу захотiлося вас побачити! Сiдайте! – вiн повторив запрошувальний жест руки, дивлячись на нерiшучого Тараса, що забарився.

Тарас усiвся в перукарське крiсло.

– Ви багато працюете, – вiв далi Єжи i знову пiдвiв погляд на волосся гостя. – У вас навiть немае часу постригтися! Ну ж бо, я вас приведу до ладу! Ви не думайте, – вiн пiднiс долонi на рiвень обличчя сидячого сусiда, – я в порядку, i руки у мене не тремтять. Менi з вами поговорити хочеться, але я розумiю, наскiльки ви зайнята людина.