Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

До речi, це дуже кориснi рибки! Ти навiть собi не уявляеш! Вони тобi життя врятувати можуть! Менi продавець сказав!

– Ой! – Тарас вищирився в широкiй усмiшцi, й тут же Оксана помiтила, що цього ранку вiн зуби не чистив.

– Будеш смiятися – подарую тобi наступного разу тюбик «Колгейта»!

Тарас натяк зрозумiв i заховав зуби за губами, що стулилися.

– Цей вид живе в японських озерах i вiдчувае наближення землетрусу! Утямив? Якщо раптом вони починають вiсiмки по поверхнi виписувати – можеш одразу вибiгати на вулицю!

Тарас замовк.

– А ти що, теж вiриш, що скоро буде землетрус?

– Вiрю чи не вiрю, а готуватися треба! Вже стiльки разiв про це писали! Гори ж зовсiм близько! Так, став рибок на пiдвiконня й наливай!

Тарас акуратно пiдняв iз паркетноi пiдлоги акварiум. Лiктем вiдсунув подвiйний тюль i опустив акварiум на пiдвiконня праворуч вiд теплицi.

– А навiщо ти кактуси голиш? – запитала iз-за спини Оксана.

– Це такий вид! Вони вiд природи лисi. Називаються лофофора вiльямс. Унiкальнi кактуси! З iх допомогою ацтеки i майя зi своiми богами розмовляли. Як-небудь розповiм!

Тiльки-но Тарас вистрiлив шампанським у високу стелю, вiд якоi тут же вiдвалився шматочок штукатурки, з коридора долинув довгий дзвiнок у дверi.

– Йопересете! – вирвалося у Тараса. – От же сука! Обов'язково момент зiпсуе!

– Хто це?

– Та сусiд! Розумiеш, я випадково на п'яту сходинку наступив… Ну коли за шампанським вибiгав.

Тарас зробив крок до дверей, що ведуть у коридор.

– Стiй тут! – зупинила Оксана його рiшуче. – Я сама.

За дверима Оксана побачила чоловiка у спортивному костюмi з неабияк пом'ятим обличчям i безладно скуйовдженим, злегка кучерявим волоссям на головi. Його спочатку сердитий вираз обличчя пiд питально-вимогливим поглядом Оксани «поплив» i зробився вибачливо-нейтральним.

– Ви прийшли привiтати Тараса iз днем народження?

– Я? – повторив вiн, спохмурнiвши вiд думки. – А що, сьогоднi?… Так-так, звичайно!

– А де пляшка? – запитала Оксана, опустивши свiй виразний погляд на зчепленi в замок п'ятiрнi сусiда.

– Пляшка? – перепитав вiн, нiяк не в змозi зосередитися на несподiванiй ситуацii. – Пляшка… Горiлки?

– Авжеж, пляшка горiлки! – Оксана кивнула. – Несiть! Ми чекаемо! Так, Тарасе? – вона озирнулася.