Камінний хрест (збірник)

Адi, принiс-сми вам хлiб, та й горiвки крiшку, та й бiлу дранку, та обiйдiть собi света по-божому. А може, ще люди вам що внесуть. Та й головов у стiни не бийте, бо нiчо з них не вiб’ете.

– Коли ж бо я, сину, кiлькому морозовi i такi студенi не годна вiтримати. То аж в самих кiстках я мороз чую. А головов я в стiну б’ю, бо би-м на мiсцi задеревiла, якби-м не била.

– А ноги нiц не стухають?

– Ноги, синку, як коновки, набринiли: анi iх пiгнути, анi iх зiбгати.

Показала ноги синi i блискучi, як склянi бервена.

– Я не годна ночi зночувати, такi ночi довгi, довгi, як коли б десiть на одну склав. Всi очинашi зговорю, все поперегадую вiд найменшоi дитини, та й дня дiждатиси не можу. Та й так гiрко сидiти самому у такiм студенiм вертепi.

– Та коби хоть Бог змилувавси та муки вам довгоi не дав та й лежi гнилоi, аби вас борзо спретав.

– Ой синку, я так тоi смертi, як мами рiдноi, чекаю. Вночi то в кождий кут пролуплюю очi, ци де з кута не привидитьси, бо як привидитьси, та й незабавки таки приходить.

– Та смерть прийде, але коли. А конi стоя; гай, скиньте непранку та най на вас сорочку натягну.

– Я, дитинко, замерзну, як ти мене в бiлу сорочку вбереш. Я рада, що-м цу на собi загрiла, та й, як якись казав, своiм нендзi рада, що-м заплодила, бо все вкусить, то от як теплiше в шкiру.

– Ви вже розум вiстарiли, – таже не мете на Рiздво у такi нендзi сидiти!

Натягав на маму сорочку.

– Не далекi вашi гони, костi, як мечi, iз шкiри вiлазе, – коби борше.

– Та й я тото, синку, кажу, коби борше.

– Та светкуйте здоровi.

– Йди, йди, бо то панцька служба.

Дрожала на печi зi студенi i головою в стiну била.

– Тото добру дитину маю, тото ходить коло мене та й не забувае. Нiколи не встидавси, що мама з торбов ходить. Благослов’ю тi, синку, на все добре.

І рукою благословила.

Легонечно ковтала головою в стiну, як би з радостi, що сина доброго мае.

– Славайсу.

– Навiки слава.

– Я вам, бабо, солодкоi пшеницi та й тiста принесла, аби-сте за мою Марiю очинаш зговорили.

– Прости Бiг, небого, я зговорю очинаш за твою Марiю.

Хрестилася синiми руками.

– Славайсу.

– Навiки слава.

– Наднiс-сми гезди трохи пирогiв, а ви за мою першу очинаш вiкажiть.

– Бо да прости, Андрiю, я вiкажу за твою Катерину очинаш.

Шепотiла молитви.

– Славайсу.

– Навiки слава.

– Я вам, бабко, рибки принесла, а ви за нашу маму поклони вiбийте.