Камінний хрест (збірник)

– То в тебе брат чоловiк ци я? – та, бачу, бив, бив, аж ребра поломив. Як учув, та й розум стратив.

– Клади, каже, голову на порiг, най рубаю: ти пiдеш сиру землю iсти, я на шибеницу, а дiти жидам воду носити!

А вона, бачу, молила та просила:

– Ой, – каже, – чоловiче, коби я з тобов мала хоть одну дитину, а най же тобi що станеси, та й я пiду попiд чужi вугли кукати?

– Меш, – каже, – кукати, як глуха зазуля, заки тi у грiб не зажену.

Та й легли отак спати, вiн з краю, а вона вiд стiни. Щогодини, бачу, вставав та бив.

Кажуть, що болото зробив з жiнки. А рано вона хотiла втечи, але ймив та прив’езав та мiсив обцасами, як у глину. Най Бог боронить вiд такого!

Третiй:

– Здурiв чоловiк, та й решта! Таже вiн рано вiдв’езав ii та й казав, аби файно вбраласи, бо пiдуть на храм. Та й поволочив, кальвiн, таку збиту на друге село. Але, вповiдали люди, що на храму вона скинула кiптар, а сорочка кервавiська! Обступили ii жiнки та питали, що то i таке? А вона, бiдна, в плач! Всi храмовi iззираютьси як на чудо.

А Тимофiй, бачу, встав iз-за стола та й: жiнко, каже, марш додому! Та так вони похрамували. Як вертали додому, то лиш один Бог знае!

Перший:

– Геть люди падуть удолину так, якби iх хто трутив у бульбону.

Другий:

– Таки небiщик Максим щось знав до себе. Адi, нори знорили i его маество, i невiстцi нори по плечах просiкають…

Третiй:

– Таке знав, як i ми. А нiби так не пiшли усi господарства? Лиш Максимове? Адi, ваш тато ще мав грунт i води, а ви вже зарiбний чоловiк.

Другий:

– Та мав, але де тому кра-ай? Де, де, де-е?

– От якось ми добилиси до села. Рот ба сеi, ба тоi – балу та балу, а ноги, сараки, йдуть. А ви завтра де йдете?

Перший:

– Та до двора!

Другий:

– А я до того паршивого Срулика, бодай его шлях трафив. Ще вiд лiта винен.

Третiй:

– А я до ксьондза.

Святий вечiр[21 - Новелу написано в 1898 або на поч. 1899 року. Уперше вона з’явилася друком в газетi «Будучнiсть» (Львiв.

 – 1899. – № 2. – 1 липня) iз пiдзаголовком «Із квiтiв нашоi землi». У збiрцi «Камiнний хрест» передрукована без змiн (с. 51–59).]

Синя як пуп сидiла на печi посеред купи дрантя i без упину била головою в стiну. На припiчку сидiв син бабин.

– А хоть би-м продавси, то топлива нiвiдки вам не дiстану, а хоть би-м украв, та й iмуть. Сидiть на печi, обтулюйтеся в лахмiтя, як можете, та й тепла чекайте. У мене малi дiти та в’енуть, сарачета, на морозi.