Бікфордів світ

Можливо, вони залишилися не тiльки позаду, але й попереду. Машина iхала в темрявi, повз темряву, в подальшу темряву. Шофер iнтуiтивно покручував кермо, прислухаючись до дороги. Йому вже здавалося, що вiн бачить ii, цю дорогу. Йому вже здавалось, але насправдi вiн не бачив навiть Горича, що сидiв поруч. Тiльки чув його покашлювання, совання. Кабiнний «свiтлячок» вони загасили, економлячи акумулятор, який спливав слабким струмом. Обое дивилися тiльки вперед, дивилися вперед i мовчали, тому що розмову в темрявi можна порiвняти лише з телефонною розмовою, коли спiврозмовникiв двое, а тих, що слухають, – невiдома кiлькiсть.

Шофер облизав сухi губи i приплющив очi.

Вiн вiдчув себе самотнiм утомленим подорожнiм. Захотiлося спати.

Горич знову закашляв.

Шофер напружився, проганяючи сон, i тут iще неусвiдомлена тривога збадьорила його. Ще не розумiючи причини свого переляку, вiн увiмкнув «свiтлячок». Прислухався. Почув скрип дерев'яних бортiв кузова.

Ось що його здивувало i насторожило! Нiколи ранiше вiн не чув цього скрипу.

Шофер смикнув угору ручне гальмо.

– Ех, дороги, холод та туман… – замугикав увi снi Горич.

– Прокинься! – шофер шарпнув його за плече. – Приiхали.

Той протер очi.

– Тихо як!

– Так, – кивнув шофер. – Голосно вже не буде: бензин закiнчився.

– Так що, далi не поiдемо?

– Ну чому?! Ми вже години двi iхали без мотора. Напевно, з гори котились. Отже, якщо нахил збережеться – так i далi поiдемо.

– З гори котилися?! – Горич замислився. – Тодi дай Боже, щоб цей нахил не кiнчався…

Не змовляючись, вони вийшли з кабiни.

Шофер потупав черевиками по землi, дивуючись iз ii твердостi й неподатливостi.

– Їсти хочеться… – признався Горич.

– Сухарi в ящику з iнструментом, – сказав шофер, забираючись у кузов.

– Ти пам'ятаеш, у якому кiнцi неба була Мала Ведмедиця?

Шофер цього не знав. Зiрки вiн пам'ятав, бачив iх часто на небi в довоенний час, але вiдколи все почалося, забув не лише про них, але й про всi природнi свiтила.

– Кинь сiрники! – крикнув вiн Горичу.

Коробка впала на брезент, пiд яким лежав контужений пасажир.

Загорiвся сiрник. Шофер зсунув брезент i освiтив обличчя пасажира.

Вогник затремтiв у руцi над пожовклим обличчям.

– Помер, – сказав шофер, кинувши сiрника за борт машини.

Горич промовчав, переминаючись з ноги на ногу. Потiм вичавив iз себе: «Земля дуже тверда».