Бікфордів світ

Статися це може тiльки несподiвано, коли раптом випливе на iхню загублену баржу яке-небудь наше судно i перший його офiцер, пiднявшись на палубу, влiпить йому, Грицаку, стягнення за вiдхилення вiд норм дисциплiни i статуту. Добре було б побачити це судно заздалегiдь, аби Харитонов устиг зголити свою «саперно-лопаткову», як вiн ii сам називае. Немае нiчого гiршого, нiж командувати земляками, особливо, якщо ти з ними разом вирiс. До них просто не доходить, що ти iхнiй командир i в твоiх силах вирiшувати iхнi долi, нагороджувати iх i карати.

5

Тiеi ночi в небi з'явився чорний дирижабль. Вимкнувши мотори, вiн летiв над морем у кудизавгодному напрямi. У гондолi дирижабля нiкого не було, хоча посерединi неi i стояв табурет, на пiдлозi валялося дрiбне смiття, а в кутку стояла велика картонна коробка, що вмiщувала бiльше тисячi пачок сигарет «Друг».

Нiч була напрочуд спокiйною.

Наелектризована морська гладiнь нагадувала суцiльну злiтну смугу.

Лише високо в небi, там, де перед грозою лiтають дирижаблi, вiяв легкий вiтерець. Нешкiдливий i такий, що не несе з собою нiчого, окрiм потокiв теплого повiтря.

Природа вiдпочивала, i не вiрилося, що ii вiдпочинок триватиме довго, не вiрилося, що люди не втомляться жити у мирi й тишi.

Але ж дiйсно не було для них нiколи нi миру, нi тишi. Те, що може дозволити собi природа, – людство собi не дозволяе.

І тiеi ночi лише вiдсутнiсть людини створювала тишу i мир. І навiть творiння людини, що залишилося без свого Творця, виглядало природним продуктом природноi еволюцii птахiв.

І не було нiчого дивного в тому, що творiння людини само по собi, без свого Творця, змогло пiднятися набагато вище за людину.

Грицак, вiдкривши ленд-лiзiвську тушонку, якою був забитий увесь камбуз, колупнув пальцями свинячий м'якуш i пiдкинув чайкам, що кружляли над баржею. Двi каменем кинулися вниз за кормом, зiткнувшись, побилися мiж собою, а шматочок м'яса тим часом, попрощавшись iз дурними птахами, пiрнув годувати риб.

Грицак посмiхнувся i кинув чайкам ще тушонки.