Бікфордів світ

У чомусь, звичайно, була Грицакова правда: де ви бачили матроса з рудою бородою або взагалi з бородою? Грицак його бачив перед собою щодня i так внутрiшньо через це засмучувався, що переставав почуватися командиром. А для того, щоб вiдчути себе командиром знову, треба було покарати молодшого матроса. Ось Грицак i ганяв його по двадцять чотири години на добу, а щоб той без дозволу не вiдпочивав – сам Федiр Грицак старався бути постiйно поруч. Вiн сидiв на кормi поряд iз Харитоновим i дивився в уранiшнiй горизонт. Федiр теж раз у раз провалювався в дрiмоту, i ось перед черговим провалом вiн помiтив на горизонтi чорну цятку.

Цятка виявилася човном, повним гiтлерiвцiв.

– Харитонов! – через силу вигукнув Грицак. – Принеси з кубрика ящик гранат!

Рудобородий, хитаючись, зашкутильгав до кубрика. Принiс ящик i запитав:

– А навiщо?

– Ворожа атака. Причепи прапор до радiощогли! Стiй! Вiдставити!.

Харитонов терпляче дослухав до кiнця i виконав наказ. Тепер i вiн уже бачив невелику шлюпку з десятком нiмецьких матросiв, якi ледве ворушили веслами в iхньому напрямку. На ворожу атаку це було не схоже, тим паче, що, наблизившись до метрiв трьохсот, вони щось закричали i замахали руками.

– Либонь, здаються! – самовдоволено мовив старший матрос.

Нiмцi знову взялися за весла, а один iз них пiдняв у руцi автомат, до дула якого було прив'язано бiлу ганчiрку.

– Раз, два, три… – рахував нiмцiв Грицак. – Вiсiм гадiв i жодного офiцера…

– Вiр капiтулiрен! – хрипко закричав один iз нiмцiв.

– Це добре… – кивнув старший матрос.

Нiмцi опустили весла на воду метрiв за десять вiд борту баржi й напружено-вичiкувально дивилися на двох радянських матросiв, один iз яких видався iм дуже дикого вигляду та вдачi, а другий, гладко поголений, який тримав автомат за ремiнь, не викликав явного занепокоення. Нiмцi неголосно порадились i почали на очах у Грицака й Харитонова кидати у воду своi автомати.

Грицак опустився навпочiпки бiля гранатного ящика i, зiщулившись, спостерiгав за ворогами, що напрошуються в полон.

– Треба iм щось крикнути… – Харитонов обернувся до командира.

– Не треба, – вiдрiзав Грицак. – Їхня батькiвщина нам скаже спасибi!

Вiн намацав у ящику гранату, натреновано зiрвав чеку i метнув гранату просто в човен.

– Лягай! – крикнув вiн, падаючи на палубу.

Харитонов упав долiлиць.