Месник

Окунь мiсяць потiм пояснювальнi в райвiддiлi капiтану Молотову писав. Слава богу, обiйшлося. Кликали Модеста на секцiю боротьби. Прийшов, подивився, зо два рази опинився на килимi, бiльше не допустив – не пiдпустив. Кращий борець, важковаговик, був вiдправлений коротким ударом у глибокий нокдаун, а за кiлька секунд туди ж – тренер. Попросили бiльше не приходити.

Особливо гарною була пара Окунь – Жабов на футбольному полi. Сашко завжди грав попереду, а дружок його, як дуб, стояв у центрi оборони. Пройти Модю було майже неможливо, а паси вiн видавав, як на блюдечку.

Футбольна команда села привозила головам кубок за кубком.

Не сварилися хлопцi – дiлити було нiчого, завжди знаходили спiльну мову. У десятому класi частiше пропускали уроки – сачкували. Виходили ранком, але не в школу, за селом звертали в лiс. По дорозi вiдомим способом – «на шнурок» – ловили курку i доходили майже до Холодного Яру, за яким починалося Гниле Болото. У визначеному мiсцi закопували здобич у глину, розводили вогонь i запiкали.

Нiчого смачнiшого Модя у життi не iв.

У Яр не ходили, мiсце вважалося недобрим. Говорили старi, що в Холодному Яру багато людей полягло з давнiх часiв. А дiд Башкир, у якого рот не закривався, якось сказав, що всякий, хто пройде Холодний Яр у нiч повного мiсяця наскрiзь до Гнилого Болота, знайде скарб, але потiм кого-небудь зрадить. Ще дiд розповiдав, що в Яру багато скарбiв у рiзнi часи заховано, але стережуть тi скарби вовкособаки та перевертнi. Перевертнiв нiхто нiколи не бачив, а вовче виття, особливо пiзньоi осенi i взимку, iнодi в селi було чути.

Та й слiди великих лап взимку перетинали шлях, яким пацани пробивалися до школи.

Багато чого оповiдав дiд Башкир. Особливо коли кликали його пограти в «козла». У «козла» в селi мужики i пацани могли грати годинами. Спочатку Модестовi снилися карти, королi його оточували, дами усмiхалися крiзь павинi вiяла, шiстки вiдкривалися i закривалися. Потiм звик, навчився, грав не гiрше за iнших, сiдав завжди в парi iз Сашком або з дiдом Башкиром.

Дiд мухлював у кожнiй грi, а коли його ловили клявся, що випадково, i божився, що востанне. Дiда нiколи не проганяли, тому що кращого оповiдача в селi не було.

Інодi, коли дiд особливо входив у раж, гра сама собою зупинялася й усi з вiдкритими ротами слухали байки старого Башкира. Його оповiдки невiдомо яким чином проникали у великий свiт – у район, в обласний центр, у столицю. Вiдтiля поверталися в село на сторiнках газет i журналiв.