Месник

– Нехай я дурна, але я знаю, що кажу, вислухай все, погодься, а приiдеш – порадимося, разом вирiшимо, як бути. Пообiцяй менi.

Лана вчепилася в руку, дивилася благальними очима.

– Добре, не бiйся, так i буде.

– Модю… – Лана схилила голову на плече i не вiдводила очей.

– Що, дiвчинко?

– Здаеться менi, що затребуе тебе столиця… Чуйка в мене… Ти ж знаеш, вона мене не пiдводить.

– Та знаю! Даремно ти це говориш… Пiшов я, час.

– Поцiлуй мене.

Нiжно поцiлував Лану в макiвку, торкнувся щоки.

– Чекай… Повернуся… І… будь обережна.

* * *

У статусi охоронця Модест мав би iздити в джипi поруч з водiем, а Жабов позаду. Але iз самого початку Сашко визначив йому мiсце на задньому сидiннi. Часто Сашко сам сiдав за кермо, тодi вiн вмощувався поруч.

У столицю виiхали удвох. Модя зайвого не запитував – значить, так треба. По мiсту iхали мовчки, заправилися, за мiстом Сашко додав – потужна машина дозволяла, а документи для даiшникiв у нього були.

– Як тобi Лана?

Цього питання Модест не чекав.

– Класна, – видихнув.

– Дивись, не западай, вона не пiд одним була, зiграти може, вмiе – будь здоров.

– Сам розберусь!

– А ти не кип’ятись, я тобi вiд душi раджу, повiр, у жiнках розбираюся.

– Розмова марна, давай про що-небудь iнше, з Ланою я сам розберуся.

– Як знаеш…

Помовчали. Жабов безперервно димiв своiм «Мальборо» i крутив ручку радiоприймача.

– Слухай, Модю, ми iдемо до шефа, – глянув через плече, – я маю тебе пiдготувати.

– Я буду грати якусь особливу роль?

– Особливу – не особливу… Ти, крiм усього iншого, мiй давнiй товариш… До шефа не кожен вхожий.

– Ти ж iз ним працюеш, спiлкуешся, а я усього лише охорона.

– Начальник охорони.

– Ти мене вже пiдвищив?

– Ти – начальник охорони, i тобi будуть особливi завдання, особливi доручення, можливо, прямо вiд шефа.

Притиснувши зубами чергову сигарету, Сашко рiзко пiшов на небезпечний обгiн.

– Шефу ти сподобаешся, вiн про тебе вже знае i заздалегiдь симпатизуе. А особливi завдання – конкретнi грошi.

– Ми не продаемося, ми продаемося дорого, так, чи що?

– Так, Модю, вiд грошей нiхто не вiдмовляеться, час такий.

– Якi ж такi доручення?

– Ну, по-перше, потрiбно для початку зустрiтися iз шефом, а по-друге, буде так, як вiн вирiшить. Може доручити через мене, а може i напряму.

Бiльше про шефа i про конкретну роботу Сашко не сказав нi слова, патякав про час, грошi, успiх.

У столицi Модест був лише один раз, ще за радянських часiв.