Месник

Два голих чоловiка: один кволий, ребристий, лисий; другий величезний, пружний, волосатий – бiгали, трясучи своiми принадами, мiж кам’яними столиками по слизькiй бетоннiй пiдлозi, як фiгуристи, виписуючи складнi «па». Усi, хто був у лазнi, притиснулися до стiнок i вболiвали… за пиво.

Регiт стояв неймовiрний. Марс кричав: «Уб’ю!» Башкир скавучав: «Пиво! Пиво!» Марс iнодi дiставав худу сраку Башкира сухим вiником. Башкир припускав швидше. При цьому вiн намертво вчепився в банку з пивом. Гвалт видавлював маленькi вiконця.

Нарештi Марс загнав свою жертву в кут i навис над худим тiлом. Башкир запищав: «Кину!!!» Марс вiдсахнувся, опустив руки, пошпурив вiник. «Давай пиво!» – видихнув вiн. Сварка закiнчилася мировою, народивши ще одну байку про пивний забiг у лазнi…

Здавалося, що дiд Башкир нiколи не спить. Вiн тiнню з’являвся на березi, коли пацани тихцем ставили вночi снастi на коропа, давав слушнi поради, а потiм сидiв з ними бiля вогнища до ранку, iв печену картоплю i розповiдав про скарби, захованi у Холодному Яру та на Гнилому Болотi.

Сашко з Модестом навiть зо два рази ходили в Холодний Яр. З лопатами, з мiшками виходили годинi о четвертiй ранку i цiлий день копали. Багато чого познаходили: наконечники, черепки рiзнi, навiть монети срiбнi, кiстки. Але нiчого вартого уваги. Знахiдки здали в музей, iм ще подяку у районцi надрукували.

Дiд Башкир якось сказав по п’янiй справi, що дорогий скарб у Холодному Яру знайти може лише той, хто поживе там, у лiсi А пацани навiть ночувати не залишалися.

Вже пiзнiше розказав дiд Окуню, що батько його був червоним командиром i воював ув Азii проти басмачiв. Коли ж батька перед вiйною репресували, вдалося Башкиру потайки добратися до рiдних мiсць. Був мобiлiзований до лав Червоноi армii, та воював недовго, потрапив у полон, утiк, знову прокрався додому, а щоб не спокушати долю, жив у лiсах. Тому й знав усiлякi таемницi природи. Односельцi навiть казали про нього, що вiн характерник. Нiколи дiд не повертався з рибалки без риби.

– Чому ви не записуете, скiльки всього знаете? – запитував дiда Модест.

– Та пишу… Таку книгу накатаю, увесь свiт буде зачитуватися… – чи то жартував, чи хвалився старий Башкир.