Австро-Руські спомини (1867-1877)

Розмовившись, побачив я, що вiн покликуеться на Кулiша, котрий тiльки що побув у Полтавщинi, повернувшись iз-за границi, i проповiдував якийсь антилiбералiзм, вивезений ним з Бельгii, щось таке подiбне до клерикального соцiалiзму, сказав би я тепер, якби не боявсь дуже вже рiшуче схарактеризувати те, що менi, покликуючись на авторитет Кулiша, розказували П[ильчико]в i пiп К[атрано]в, батько пiзнiшого видавця творiв Котляревського {Катранов, колишнiй мiй законоучитель, закликав мене до себе та все навчав мене проти «гнилого Запада» i «либеральных бредней», – все було каже: «Вот Кулиш рассказывает, что в Бельгии за монастырями куда лучше было, чем теперь за либерализмом!» i т.

д.}. Менi ця противуевропейська та противулiберальна гарячка нагадувала зовсiм московське слов'янофiльство i навiть ще старе, миколаiвських часiв, бо в тi часи (1858-1860) навiть московськi слов'янофiли, по крайнiй мiрi лiпшi з них, не стiлько кричали, що «Запад гниет, а Россия цветет», скiлько займались практичними справами, як воля крiпакiв, община i т. iн., й мало рiзнились вiд прогресивних западникiв, до яких лежала моя молодеча душа. Так, я, навiть спiткавшись з апостолами спецiально нацiоналiстичних думок по наших сторонах, не змiнив характеру свого первiсного украiнства i скорше навiть вкоренивсь в свойому зачатковому космополiтизмi.

З таким культурним, гуманiтарним, а зовсiм не нацiоналiстичним украiнством скiнчив я гiмназiю i прийшов до унiверситету (в Киевi), навiть не думаючи, щоб мiг бути принципiальний конфлiкт мiж тим украiнством i культурним же росiйством, або лiпше – росiйським европейством {Треба сказати, що такого конфлiкту не показував i сам тодi найгарячiший украiнофiл д.

Кулiш, як видно з його «Эпилога к «Черной раде», которий був напечатаний в московсько-слов'янофiльськiй «Русской беседе» i котрий я читав з запалом, особливо слова про Шевченка, котрий називався, та не по iменi, а тiлько «величайший поэт украинской словесности, певец людских неправд и собственных горючих слез». }.

Зараз поступивши в унiверситет (1859 р.), я пристав з усiм нашим полтавським кружком до «воскресных школ», бо перша така школа (у Киевi на Подолi) була одкрита нашим кружком. Тут практика поставила перед нами перше з украiнських питань: на якiй мовi вчити в школах? Ми вирiшили це питання тим, що вчили на обох: на росiйськiй i на украiнськiй, тiлько, звiсно, бiльше на першiй, бо на нiй було бiльше книг.