Австро-Руські спомини (1867-1877)

До посилки додав Навроцькому гарячий лист, котрий, певно, пробрав його до живого, так що незабаром початок моеi працi появивсь у «Правдi» з дуже симпатичною для мене примiткою. Потiм минае мiсяць, другий… нема в «Правдi» дальше моеi працi… Питаю, чому? Але зi Львова нiчого не пишуть, а з Украiни, з Ряшова, з Вiдня знову пишуть про негацiю…

Незабаром случилась нова пригода, з приводу котроi я вступив у новий конфлiкт з «Правдою». То було святкування шевченкiвського дня в Цюрiху в 1873 р.

В той час зiбралось кiлька русинiв-галичан у Цюрiху, де вони вчились в полiтехнiцi, i також набралось чимало украiнцiв з Росii, мiж котрими були й такi, що признавались до нацiональностi украiнськоi, але частина вважала себе «русскими», тобто не дiлила себе нацiонально вiд великорусiв, хоч деякi з них i не цурались украiнських симпатiй. Кiлька чоловiк киян, що були там, переiхали через Вiдень i за рекомендацiями моiх приятелiв бували в «Сiчi» i познакомилися там з галичанами. По iх словам (власне, покiйника Зiбера i безнадiйно тепер хорого Сергiя Подолинського), «Сiч» зробила на них чудне вражiння, особливо на однiм вечiрку, де були попи-депутати рейхсрату i де подавали «бiлу каву» вiд якогось «совiтника» (чи не Лавровського?). Голова «Сiчi» виголосив промову, в котрiй, мiж iншим, гаряче говорив про прихильнiсть галицькоi молодiжi «до своеi питомоi церкви». «Та то вiн бреше!» – прошепотiв на вухо Зiберовi i С. Подолинському один сiчовик, котрий ранiше вже був знакомий з одним з моiх приятелiв, що був у Вiднi зi мною, i котрий бував за чiчероне киянам у Вiднi.

«Та то вiн бреше! Вiн такий же атеiста, як i ми з Вами! То ж вiн таке говорить тiльки для гостей!» Але з деякими сiчовиками нашi вандрiвники-кияни вступили в добрi стосунки, здобували для них книги i для бiльшоi взаемностi виписали «Правду» в цюрiхську «русскую библиотеку», в котрiй висiв, мiж iншим, i портрет Шевченка.

Познакомились тi кияни i з цюрiхськими галичанами, котрi зложили в себе «Русский кружок». Тiлько в цьому кружку киянам прийшлось наткнутись на ворожий собi вплив, котрий iшов iз польського Раппершвiльського музею, де був тодi директором звiсний д. Духинський, що писавсь завше пiд своiми працями: Prof. Duchinski de Кief.

Звiсна теорiя д. Духинського про тотожнiсть русинiв i полякiв i про монгольство москалiв.