Австро-Руські спомини (1867-1877)

Мати моя була бiльш наiвна украiнка, як небагата панночка, що виросла в хуторi, та й ii батько, по iменi Цяцька, був опетербуржений украiнець i звався Цацкин, хоч, здаеться, не зовсiм цурався i украiнства. По крайнiй мiрi менi розказувала одна з наших бабiв, що весiлля моеi матерi справлялось по-панському в горницях i по-мужицькому у дворi i що як молодi виiздили в город, то за ними йшла традицiйна перезва i спiвали «Журавля». Словом, в нашiй сiм'i не багато було старосвiтського, традицiйного украiнства, а украiнство жило поряд з росiйщиною, досить свiдомою, лiтературною, хоч через те, може, i не було у нас того нагону проти украiнства, як проти мужицтва, який бував по панських (по малопанських часом ще бiльше, нiж по великопанських) родинах на Украiнi.

Украiнству у нас одводилась така доля, яку воно само могло займати по своiй культурнiй силi. А так як та сила була слабiша од росiйськоi, то i украiнство у нас було пiдрядним {Я не можу тут розбалакатись про полiтично-соцiальнi погляди моiх родичiв, хоч це рiч i доволi характерна для свого часу. Скажу тiлько, що батько мiй, та й дiд по матерi, були, як майже всi освiтнiшi росiяни початку XIX в., скорше всього якобiнцями, держались якоiсь мiшанини республiканства з цезаризмом; до крiпакiв були досить добрi, а мати менi розказувала в часи емансипацii, що батько ii, померший ще коло 1850 р., завше б то казав, що ранiше чи пiзнiше, а воля крiпакам мусить бути. Раз, будучи хлопцем, щось у 1848-49 рр. я пiдслухав розмову мiж батьком i матiр'ю про те, що, мовляв, правду сказав дiд, що якби знову вернулась гетьманщина, то забрали б гору великi пани. Певно, ця розмова була протягом якоiсь попередньоi, ширшоi розмови про можливiсть автономii Малоросii, про що говорилося iнодi мiж лiвобiчним панством в часи, коли й Шевченко писав своi полiтичнi поеми. Батько мiй був в одвертiй вiйнi зо всiм повiтовим магнатством i урядом, писав на його бумаги всякому малому людству: козакам, мiщанам, а то й крiпакам, що iнодi всмiлювалися «доказувать своi права на вольность». Через це батько мiй був дуже звiсний мiж мужицтвом у повiтi i багато шапок знiмалось перед ним охоче, як ми ходили або iздили, причому й батько мiй сам знiмав шапку на всякий мужицький поклон (другi пани того не робили, а iнодi який з них, що сидiв з нами в повозi, було й виговорюе за те моему батьковi), i мене навчив теж знiмати шапку.}.

В такому ж дусi виховувавсь я i в гiмназii (полтавськiй, 1853-1859).