Австро-Руські спомини (1867-1877)

Я смiявсь на те, що, може б, i послухавсь такоi ради, коли б знав, який справдi пункт в своiй кар'ерi можу признати за папство, а найбiльше, коли б був певний, що, ставши папою, зможу розiгнутись, як Сiкст V. А як спина вже так звикне гнутись, що так i зостанусь?! – питав я. Кiстякiвський (земля йому пером) сердивсь на такi вiдповiдi i дуже рiдко заходив до мене, – а тепер прийшов по важному дiлу. Вiн страшно перелякавсь, получивши в листах кiлька номерiв «Правди». «У нас жандармерiя, – кричав вiн, – та у нас i без чорного кабiнету листи розкривають на поштах, то вже безпремiнно дiзнаються, що я получаю «Правду».

Вiн радився зо мною, як би переказати в редакцiю, щоб не слала газети так, а передавала оказiями, хоч раз в рiк.

«Я не прохав iх висилати, – казав Кiстякiвський, – я як получу ще, то просто вiднесу в жандармську управу, бо по чiм я знаю: може, то самi жандарми шлють, щоб потiм потрусити у мене та й знайти!»

Я пробував утихомирити Кiстякiвського, але тiлько розсердив, i вiн пiшов вiд мене з погрозою – понести-таки «Правду» жандармам, на що я йому сказав смiючись, що вiн таким способом донесе на мене, бо я до жандармiв не пiду, i коли справдi получати «Правду» (в котрiй тодi не було нiчогiсiнько полiтичного) дiло «неблагонамеренное», i коли справдi жандармерiя зна, хто в Киевi получа ii, то, значить, Кiстякiвський, очищаючи себе, предасть мене, котрий не прийшов очиститись.

Звiсно, Кiстякiвський до жандармiв не пiшов – тим паче, що, на його щастя, незабаром переiздив через Киiв за кордон згаданий приятель Кулiша i Кiстякiвський переказав через його своi страхи у Львiв, i пiсля того перестала «Правда» приходити до його, та й до мене. Я ж через того вандрiвника, котрого захопив уже на повозi, вспiв передати до «Правди» ще деякi рукописи приятелiв-украiнофiлiв, в тiм числi кiлька перекладiв з «Записок охотника» Тургенева, котрi були напечатанi в «Правдi» аж у 1874 р., здаеться, по другому вже манускрипту.

Скоро потiм довiдавсь я вiд одного старого товариша, належавшого колись до космополiтiв киево-подiльськоi недiльноi школи i недавно пробувщого з Криму, що там у Ялтi е лiкар Руданський (каюсь, не вiдомий менi тодi, хоч вiн, мабуть, чи не единий справдi талановитий з молодших поетiв, котрi появились в «Основi») i що вiн переклада i дуже б то добре на украiнську мову «Ілiаду», та тiльки не зна, що йому робити з тим перекладом.