Австро-Руські спомини (1867-1877)

Такая уже, очевидно, судьба была Украины, что государи, милостивые к ней, царствовали недолго». Цю фразу вiн при менi сказав щось разiв з три. Потiм розказую я про це все одному «громадянину». «Вiльно ж Вам, – каже, – було слухатись; вiн же (про спецiалiста) в нас посмiх! Який вiн вчитель, та ще й спецiалiст?!» (А потiм казали менi певнi люди, що з нього списував свого Радюка автор «Чорних хмар»!)

Трохи згодом я, впрочiм, зблизився з украiнофiлами i навiть увiйшов у громаду. В початку 1863 р. прийшло до виконання проекту Костомарова про видання популярно-наукових книг, i киiвська громада видала «Дещо про свiт божий» – гарненьку книжечку по фiзичнiй географii, тiлько трохи попсовану лiрично-клерикальними голосiннями.

До мене дiйшла чутка, що готуються другi подiбнi книжки. Я заiнтересувався цим дiлом, i дехто з землякiв моiх, полтавцiв, предложили менi приступити до громади, щоб взяти в ньому участь. Так i сталось, – i мене зараз же прийняли в комiтет до редакцii популярних книг. Тiлько з того мало вийшло проку. Комiтету предложена була книжка, написана одним з його членiв, – святцi, тобто виказ святих по мiсяцям з короткими бiографiями деяких угодникiв божих. Не пам'ятаю вже, з якого мiсяця починалась та книжка, здаеться, з септембра, але всi бiографii були прескучнi. Окрiм того, я не мiг собi взяти в голову, нащо ми, рацiоналiсти (на першому спiльному зборi громади, де я був, читано лист дальнього товариша, потiм доволi звiсного етнографа, про те, що вiн дослiджував мiфологiю, щоб дiйти, «звiдки в украiнцiв пiшла фальшива iдея-бога»), мусимо починати нашi просвiтнi для народу видання з агiографii, та ще так виложеноi. Менi сказали, що це треба, щоб пiдняти в народi пошану до його власноi мови. Новаковi не личило зараз же пiднiмати великi спори, i я взявсь у свою чергу критикувати слова й вирази тих святцiв, на що i зводилась уся праця нашого комiтету. А поки ми так працювали, наступили вакацii, а також цензурна заборона всяких педагогiчних i церковних книжок украiнських.

Вернувшись в Киiв по вакацiях, я застав велику змiну в украiнофiльських кружках. Багато скiнчило курс i думало про «мiсця», тобто про державну службу. Дехто вже дiставсь в учителi гiмназii i не появлявсь у Киевi, другi поступали в новi «мировi посередники», котрi заводив уряд пiсля повстання полякiв. Громада майже не збиралась, а потiм зовсiм перестала. Про видання популярних книг не було вже розмови.