У неділю рано зілля копала

– Раду! – обiзвався тут старий Андронатi, батько молодоi двадцятилiтньоi проступницi. – Раду, що хочеш зробити? Я знаю, що Мавра винувата, що велить чинити наш звичай за зраду жiнки, та що, як не укараемо ми ii самi, ii грiх чи може й не гiрше укарае ii сам. Укарае хоч зараз, а хоч в двадцять рокiв або й пiзнiше, а укарати мусить. Що хочеш зробити? Мавра винувата. – І з тими словами схилився покiрно перед молодим старшиною.

Раду не вiдповiв нiчого, але замiсть того розiрвав свiй синiй спенцер[4 - Спенцер – одяг на зразок жилетки.

– Зробiть мiсце! – гукнув. – І майте бачнiсть!.. Цигани заворушились, роблячи мовчки мiсце молодому провiдниковi та умощуючись кругом нього цiкаво i послушно. Тим часом вiн, мов сам цар ночi, потрясав люто i гордо головою, з якоi спадало довге чорне кучеряве волосся на плечi, як ознака вiльноi людини. Далi сягнув рукою в мiшок i, набравши з нього повну жменю блискучих червоних, кинув iх, як перед тим своiм капелюхом, до землi, кликнувши:

– Оце перший раз тому…

А повторивши те саме вдруге, кликнув дальше:

– Оце раз другий тому… А оце й раз третiй тому, хто усуне менi за два днi зрадницю з очей, а з нею i ii бiлу собаку!.

…Мiж циганами зразу затихло, але недовго; потiм заворушилося, мов бренькiт самих басових струн, а далi шелест листя…

Всi знали, що в них за зраду карано дуже тяжко, але таке не бувало ще мiж ними нiколи, як сеi ночi: таке нi.

Скiльки бiйок i розбоiв не лучалося мiж ними! Скiльки не лучалося, але щоб оце сам рай станув i наказував усунути свою жiнку, платячи за те самим чистим золотом, – мiж ними ще не бувало.

Не знали в першiй хвилi, що сказати i починати. Занадто несподiвано захопила iх оця дика постанова старшини. Тому мовчали зразу.

Та недовго тривала мовчанка мiж затривоженими циганами. Пiднявся знов з-помiж них старий батько Андронатi, високий, тонкий, бородатий циган, перший музика мiж ними, ба навiть i тепер зi скрипкою в руках.

– Пожди, Раду… – сказав, пiдiймаючи руку лукуватим рухом вгору. – Пожди ти, Раду. Над нами всiма е бог, а ми всi його дiти, i бiлi, i цигани, Раду i Мавра. Ти на ii долю…

Раду отворив диким прокльоном уста, перериваючи старому, але Андронатi говорив далi:

– Ти, Раду, був один син у свого батька, старшини в Семиградi, а Мавра одна дитина в мене, славного музики Андронатi з пусти[5 - Пуста (пушта) – степ в Угорщинi.