На полі смиренному

Через це i видива з'являлися йому так часто: сьогоднi побачив рiй бiлих i зелених метеликiв, якi довго кружляли довкола нього. Але потiм вони попропадали, пiсля чого вiн, може, i в сон запав, але прокидався щоразу, як тiльки виходив iз церкви хтось з братii.

– Купець той був у бiлому плащi, – сказав Єремiя, – i нiс пiд полою букет квiтiв. Вiн iшов крадьки, ледве торкаючись носками черевикiв пiдлоги. Вiдривав квiтку вiд букета i кидав на спини братii, особливо тих, хто не спiвав заутреню, а тiльки для показу розкривав рота.

Тi квiти i звуться так, як треба: лiпки. Вiдривав квiтку вiд букета i кидав. І кому прилипала квiтка до одежi, похитувався такий i ледве не падав. Позiхав, тодi вигадував причину, йшов до вашоi милостi i тiкав iз церкви.

Старець аж повiтря вихукнув – так багато довелося йому сказати, але очi при цьому засвiтилися i заграли, як весняна вода.

– Жоден iз них не повернувся назад, у церкву, – сказав урочисто старець, – всi вони спати пiшли…

…Ходив купець у бiлому плащi, виймав квiти i кидав на спини, спiвцiв, i прилипали тi квiти й п'янили, а купець тихенько смiявся, прикладаючи до рота долоню; бачив це лишень Прозорливий Єремiя, такий старий, що йому нiхто й лiт не мiг перелiчити, а тi, котрi зараз спали в келii, снили грiховнi сни, бо росли iм iз заплющених очей i з рота тi ж таки лiпки, можливо, вони дарували тi квiти пишнокосим красуням, хоч були самi ченцями…

Ігумен стояв супроти Прозорливого, його очi вряди-годи туманiли: сон накопичувавсь у них на денцях.

Полiкарп тримав на вустах тонку, як нитка, усмiшку: вiн, як Єремiя, спати не хотiв. – Те, що розповiдае отець Єремiя, достойне великоi уваги, – сказав Полiкарпу iгумен. – Треба буде нам зiбрати братiю, i хай повiсть вiн iй про свое видiння. На тих, хто пiддався диявольськiй силi, ми покладемо покару, а ти впишеш цю iсторiю до Патерика.

Полiкарп схиливсь у поклонi, а iгумен рушив iз церкви. Вiн ледве пересував хворi ноги, i Полiкарповi була немала праця його пiдтримувати.

Єремiя простояв якийсь час, вдивляючись перед себе, наче знову бачив тi бiлi й зеленi метелики, що вилiтали з його очей, чи купця в бiлому плащi i з квiтами пiд полою, а я подумав, що вiн усе-таки знае, якi можуть снитися грiховнi сни i що в тих снах можуть привиджуватися пишнокосi красунi. Я подумав, що кожна людина, хоч i вiдкриваеться перед свiтом, мае в собi немало сокровенного. А ще я подумав, що Єремii залишалася в життi едина втiха – втiха стеження.