На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Одного разу на Дикому Сході» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Одного разу на Дикому Сході

Автор
Дата выхода
02 декабря 2016
🔍 Загляните за кулисы "Одного разу на Дикому Сході" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Одного разу на Дикому Сході" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Владислав Івченко) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Владислав Івченко (нар. 1976 р.) – український журналіст і письменник, автор кількох повістей та оповідань, неодноразовий лауреат міжнародної преміі «Коронація слова».
Роман «Одного разу на Дикому Сході» написаний, за визначенням самого автора, у жанрі українського вестерну. Події розгортаються в Україні під час Громадянської війни. За великими скарбами, які заховані у палаці барона фон Шпіла біля села Шпилівка, що під Охтиркою, починається справжнє полювання. Їх хочуть отримати і червоні, й білі. Здається, здобич уже поруч, але раптом виявляється, що палац барона охороняє чудовисько – величезний і могутній Голем, штучна людина, велетень, зроблений за допомогою ворожіння та кабали віденськими рабинами і проданий за великі гроші фон Шпілу. На честь господаря чудовисько називають Шпилем. Він шість метрів заввишки, йому не завдають шкоди кулі і снаряди, не кажучи вже про холодну зброю. Але є в нього слабке місце – він закохується…
📚 Читайте "Одного разу на Дикому Сході" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Одного разу на Дикому Сході", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
– То царська була армiя, а це наша, робiтничо-селянська, Червона. Зовсiм iнша справа.
– Справа iнша, а забривають, як i ранiше.
– Бо свiдомiсть низька у селян. Для них же комунiзм будують, а вони ото поховалися по хатах i знати нiчого не хочуть. Доводиться силою заганяти.
– Мене теж силою будеш, Андрiю?
– Всiх, Чете, всiх. Дивися, в тебе ж он жiнка е, хутiр. Або iди служити, або станеш ворогом революцii, а з такими розмова коротка, – сказав Єрофеев.
– Лякаеш, чи що?
– Нi, не лякаю. Розповiдаю, що вiдбуваеться.
Чет мовчить, для комполку те мовчання неприемне.
– Ти зрозумiй, що просто нинi момент такий. Революцiя у небезпецi, i нам тут не можна слабини давати. Маемо бути твердими та суворими. Поставити пiд штик усiх, хто гвинтiвку втримати може. Щоб захищали революцiю, яка заради трудящих, заради тебе i мене.
– Ну добре, – сказав Чет. – Як треба, то послужу. Тiльки прибери солдат i хутiр не чiпай.
– Добре, Чете. Молодець, правильно вирiшив, – Єрофеев наказав солдатам пiти. Сам залишився чекати Чета. Того проводжала якась жiночка зi сльозами на очах.
– Так вiн у полку й опинився. Служив, але вперед не лiз, – продовжив Єрофеев. – Ото все на возi iздив. Коней вiн любив, знався на них, а в бiй не лiз.
– То ти ii не знаеш, – сказав Лiберман i важко зiтхнув.
Сам мав що згадати. Ще у дореволюцiйнi часи прямував вiн якось центральною вулицею одного волинського мiста, куди прибув за завданням партiйного керiвництва. Був одягнений вбого, а тут назустрiч компанiя мiсцевоi золотоi молодi вискочила. Всi наряднi та моднi.





