Одного разу на Дикому Сході

Зброю не ховав, то нiхто не насмiлювався його зупинити. Зайшов за рiг, там з цукернi вже вискочила золота молодь, жадiбна до видовищ. Мiра теж. Лiберман швидко крокував i погордливо дивився на цих порожнiх людей, що витрачають свое життя бозна на що замiсть того, щоб боротися за всесвiтне щастя i комунiзм. Помiтив Мiру. Вона посмiхнулася йому i зробила знак очима, мовляв, позаду щось вiдбуваеться. Стрiляти очима навчила ii одна подруга в Пiтерi, яка казала, що навiть з чоловiком у лiжку була. На ходу Лiберман озирнувся.

Позаду нiкого не було. Тим часом бiленька Мiрина парасолька, якоi вiн не бачив, встряла йому мiж ногами. Вiн перечепився i з розгону гепнувся на землю. Револьвер випав з руки i поцокотiв брукiвкою. На Лiбермана тут же кинулися, схопили, передали полiцii, що якраз нагодилася.

– Вона небезпечнiша за змiю, – сказав Лiберман. У нього був ще один спогад. Зустрiчав Мiру вже у революцiйному Петроградi. Прийшов з групою чекiстiв для експропрiацii цiнностей у одного банкiра. Коли пiднiмався сходами, то побачив якусь дiвчину.

Вона видалася знайомою.

– Стiй! – кинувся до неi, вона дiстала револьвер, натиснула на курок. Убила б, але осiчка. Їi схопили. Впiзнав Мiру. У саквояжi, який вона несла, виявили золото i прикраси. А банкiра знайшли сплячим. Щось пiдсипала йому до чарки. Тодi це видалося Лiберману смiшним. – І як же дворянка стала злодiйкою? – запитав вiн ii на допитi. Мiра мовчала, тiльки посмiхалася.

Що iй було розповiдати про те, як вона, дивом дiставшись до Петербурга, дiзналася, що батька ще в першi днi революцii вбили п’янi матроси, якi сплутали його мундир землевпорядника з офiцерським? Чи що мати вiд цього збожеволiла i ii швиденько вiдправили до божевiльнi, де вона вмерла за мiсяць, бо годувати хворих було майже нiчим? З квартири iхньоi спочатку все винесли сусiди, а потiм у iхнi двi кiмнати в’iхали чужi люди, якi почали лаяти Мiру, коли вона прийшла.

Вони пiшла, безпорадно тинялася вулицями, поки випадково не надибала подругу, яка навчила гарненьку дiвчину нiколи не голодувати.

– А ти гарна, Мiро, ти свiжа, як ранковий снiг, тобi платитимуть великi грошi!

Подруга познайомила iз заможними людьми, що успiшно ловили рибку в мутнiй водi заколоту. І закрутилося. Ось той банкiр, вiн забув про все, коли вона прийшла, i не помiтив ii маневрiв з чаркою та снодiйним. Вона вийшла з квартири з хорошою здобиччю. Далi ii чекав дипломатичний паспорт у шведському посольствi, консул якого був у неi закоханий.