Одного разу на Дикому Сході

 – І товариша свого бери, – вона кивнула в бiк Чета.

Чого б i нi? Радо пiшли i невдовзi вже були у великому будинку, радше палацi. Там зустрiла iх красива, чорноволоса жiнка в аж занадто вiдкритiй сукнi. Пили солодке вино, iли фрукти, деяких Андрiй i назв не знав. Потiм Єрофеев з покоiвкою попрямували до кухнi, а Чет iз панi до ii спальнi на другому поверсi.

Єрофеев вже кохався зi служницею, коли почув нагорi крики та пострiли.

– Пан прийшов! – злякалася покоiвка, але солдата не вiдпустила. – Нi, ще!

Ледь Єрофеев вирвався з палких обiймiв, побiг сходами нагору.

– Уявляеш! На самому цiкавому увiрвався! – зареготав Чет. Панi сидiла на лiжку i не виглядала дуже вже засмученою тим, що вiдбувалося. З презирством дивилася на чоловiка, який стукав кулаком по пiдлозi i плакав, наче гiмназистка. Зi слiз та кровi утворилася цiла калюжка.

Потiм приiхала полiцiя, викликана сусiдами. Невдовзi Єрофеев i Чет опинилися у тюремнiй камерi. Лежали на нарах в одних кальсонах, вошей били.

– Так що, розстрiляють нас? – спитав Єрофеев. Спокiйно так, наче просто цiкавився, котра година.

– Та бозна, – вiдповiв Чет з тим же градусом зацiкавленостi.

Вiдчинилися дверi i до камери зайшов полковник Шемаханський. Вже у вiцi, але бравий, починав службу ще на останнiй турецькiй вiйнi, повоював у Туркестанi i в Порт-Артурi. З перченим характером офiцер, он вуса як стирчать, очi ледь блискавками не кидаються.

– Ну орли! Ну орли! Ну не можете без пригод! – загримiв вiн, але за роздратуванням можна було помiтити i захват.

– Так точно, пане полковнику! – вiдповiли обидва бiйцi, що зiстрибнули з нар, стали струнко, як того вимагав статут.

– А знаете, що за законами вiйськового часу я вас розстрiляти мушу! – гнiвно спитав полковник.

– Так точно! – вiдповiли у два голоси, урочисто.

– Що – так точно? А воювати тодi кому? Коли таких орлiв самому розстрiлювати, то з ким же тодi тевтонiв бити? – забiдкався полковник.

– Пане полковнику, дозвольте спокутувати провину в бою, – сказав Чет.

– Якому бою? Стоiть фронт! Анi ми вперед не iдемо, анi нiмець!

– Тодi треба дiзнатися, що готують. Полоненого треба узяти, – запропонував Чет.

– Ага, ми приведемо, – приеднався Єрофеев.

Полковник подивився на них. Прискiпливо так. Хитнув головою, наче не дуже то довiряв.