Одного разу на Дикому Сході

– По конях! – закричав Єрофеев з ганку.

За хвилину вже мчали полем. Знайшли тiло вбитого вiстового. І голову трохи осторонь.

– Ну сучка! – зашепотiв Єрофеев i поставив коня дибки.

– Я ж казав! – закричав Лiберман. – Небезпечна! Пiдступна!

Єрофеев озирнувся. Побачив невеликий загiн у полi. Це поверталися з розстрiлу солдати i матрос Жникiн, якi ще заходили до ярку попити води з колодязя.

– Де вона? – кинувся Єрофеев до Жникiна.

– Хто? – здивувався матрос.

– Сучка та! Мiра!

– Наказ же був до штабу доправити! – Жникiн не мiг второпати, що сталося, а потiм побачив труп вiстового.

– Який Загорулько? – спитав Лiберман.

– Боець Загорулько! Я ж з ним ii вiдправив! Вiн на возi був! – закричав Жникiн i схопився за маузер.

– З Четом? – тихо перепитав Єрофеев i скривився.

– З ним! – заволав Жникин.

– Може, вона його в полон узяла? – спитав комiсар.

– Чета в полон не вiзьмеш, – сумно вiдповiв комполку.

– Зрадив! Зрадив, селюк задрипаний! – заверещав Жникiн.

– У погоню! – наказав Лiберман.

Вони зiрвалися з мiсця, мчали по слiду воза, але швидко знайшли його порожнiм i без коней, яких втiкачi випрягли.

– Пересiли! – закричав Єрофеев. – Обшукати тут все!

Вже увечерi Єрофеев i Лiберман сидiли у куркульськiй хатi, яку займав штаб, та пили спирт. Зайшов матрос Жникiн, весь в пилюцi, ледь на ногах тримався вiд виснаження.

– Все обшукали! Як крiзь землю провалився той Загорулько!

– Це вiн умiе, – кивнув Єрофеев.

– Завтра виступаемо. Доженемо iх! Нiкуди не дiнуться, – Лiберман стукнув кулаком по столу, аж чарки пiдстрибнули.

– Пiду скажу хлопцям, щоб готувалися, – комполку вийшов з кiмнати. Вже на вулицi сказав сам собi: – Спробуй ти Чета наздогнати! – зiтхнув i закрутив головою.

Вiддавши всi накази i перевiривши охорону, Єрофеев сiв покурити. Спочатку в садку, але там вже почали тхнути трупи, жара ж бо. Зайшов у двiр, там скрутив цигарку.

З цим Четом вiн був добре знайомий. Ще на царськiй вiйнi потоваришували. Згадав, як георгiiвськими кавалерами прибули на вiдпочинок у якесь бiлоруське мiстечко неподалiк вiд лiнii фронту. Ось вже Андрiй познайомився з якоюсь дiвчиною, танцювали.

– А ходiмо до мене, – запросила дiвчина, яка вже розповiла, що працюе покоiвкою у багатих людей.

– А панна не лаятиме?

– Панна тiльки зрадiе, – посмiхнулася дiвчина.