На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Автохтони» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Автохтони

Автор
Дата выхода
30 ноября 2016
🔍 Загляните за кулисы "Автохтони" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Автохтони" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции () и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Марія Галіна – відома російська поетка та письменниця українського походження, біолог за освітою, лауреат численних літературних премій з поезії, прози та фантастичної прози (зокрема двічі – персональної премії Бориса Стругацького). Химерна проза Марії Галіної набула визнання критиків та завоювала любов читачів.
Роман «Автохтони» російською вийшов друком у 2015 році і був відзначений критикою як одна з найяскравіших літературних подій року.
До безіменного міфічного міста, яке багатьом, однак, видасться знайомим, прибуває такий самий безіменний герой – людина без імені і без персональної історії. Взагалі, він начебто мистецтвознавець, який приїхав, щоб написати статтю про постановку безмаль столітньої давнини опери «Смерть Петронія».
Тіні оживають, місто наповнюється вихідцями з минулого, яке начебто давно завершилося, але водночас триває. Оперна співачка, вбита просто на сцені ревнивим коханцем, відроджується у власній напівбожевільній праонуці; офіціантка в місцевому кафе працює тут, за її власними словами, з кінця XVIII століття, а всюдисущий старигань, якого головний герой винаймає як консультанта, схоже, і зовсім вічний. Усі разом вони формують дивну і відмерлу расу стародавніх мешканців цього міста – похмурих і загадкових автохтонів…
📚 Читайте "Автохтони" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Автохтони", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Буфетниця розкрила покетбука в яскравiй обкладинцi та заглибилася у читання, але, перехопивши його погляд, пiдвела голову. Я не посмiхаюся тобi тiльки тому, що ти можеш подумати, що це входить у сервiс, а я не хочу, щоб ти так думав, здавалося б, говорило ii обличчя.
– Смачно?
Брукiвкою прогуркотiв фургончик, вичавлюючи снiгову кашу на вузенький низенький тротуар. На рожевому боцi строкатiла реклама молочних продуктiв, вiн не розiбрав назви. Жалюзi в будинку навпроти злетiли вгору, вiдкривши вiтрину сувенiрноi крамницi.
– Дякую, дуже смачно.
Запiканка була iз цукатами i щедро политою збитими вершками.
– Заходьте ще. – Вона нарештi посмiхнулася.
Буденна привiтнiсть, це нiчого не означае. Просто iх тут добре муштрують.
– Дякую. До речi… як ви гадаете, що таке «вертiго»?
– Щось, що можна вертiти? – Спокiйнi сiрi очi вивчали його обличчя, i, вже впевненiше, вона сказала: – Запаморочення?
Вiн кивнув i вийшов iз неприемним вiдчуттям, що вона, намагаючись догодити, прочитала його думки.
Входячи, пасажири вiталися з кондукторкою. Вiн протер долонею скло, саме вчасно, щоб побачити, як бiля мокроi огорожi ринку декiлька фургончикiв вивантажують квiти, оберемки квiтiв. Товсте зелене листя, вiдвалюючись, мокло в пiдталому снiгу. Ще одна площа, спорожнiлi фонтани, сiрi будиночки з лiпниною, клопiтливi люди розставляють мокрi вiдра, знову квiти, багрянi, жовтi, бузковi на сiрiй брукiвцi…
– І як вам у нас?
Голомозому сумному чоловiчковi з великим носом i плямистою рукою на рукоятцi масивноi тростини навiть не довелося нахилятися, такий вiн був маленький.
– Нi-нi, там, позаду, вiльно, – вiв далi чоловiчок iз поспiхом, бачачи, що вiн мае намiр звiльните сидiння. – Просто iнодi хочеться поговорити, знаете. Я-от саме позаду i примощуся.
Чоловiчок зник iз поля зору, але вiдразу ж, влаштувавшись позаду, постукав по плечу, привертаючи до себе увагу. Вiн напружився – не любив чужих доторкiв.
– Нiчого, – сказав вiн. – Колоритно.
– Ринок, Собор, Театр, Старий Ринок… Це зупинки так називаються.
– У архiтектора померла вiд чахотки донька, – припустив вiн.
– Припустимо, у власника. А архiтектор…
– Був ii нареченим.
– Це ж треба, – здивувався старий. – Ви таки читали путiвник!
– Нi. Просто здогадався.
Вiн покрадьки поглянув на годинник – у чужому мiстi час завжди тягнеться повiльно.










