На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Автохтони» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Автохтони

Автор
Дата выхода
30 ноября 2016
🔍 Загляните за кулисы "Автохтони" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Автохтони" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции () и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Марія Галіна – відома російська поетка та письменниця українського походження, біолог за освітою, лауреат численних літературних премій з поезії, прози та фантастичної прози (зокрема двічі – персональної премії Бориса Стругацького). Химерна проза Марії Галіної набула визнання критиків та завоювала любов читачів.
Роман «Автохтони» російською вийшов друком у 2015 році і був відзначений критикою як одна з найяскравіших літературних подій року.
До безіменного міфічного міста, яке багатьом, однак, видасться знайомим, прибуває такий самий безіменний герой – людина без імені і без персональної історії. Взагалі, він начебто мистецтвознавець, який приїхав, щоб написати статтю про постановку безмаль столітньої давнини опери «Смерть Петронія».
Тіні оживають, місто наповнюється вихідцями з минулого, яке начебто давно завершилося, але водночас триває. Оперна співачка, вбита просто на сцені ревнивим коханцем, відроджується у власній напівбожевільній праонуці; офіціантка в місцевому кафе працює тут, за її власними словами, з кінця XVIII століття, а всюдисущий старигань, якого головний герой винаймає як консультанта, схоже, і зовсім вічний. Усі разом вони формують дивну і відмерлу расу стародавніх мешканців цього міста – похмурих і загадкових автохтонів…
📚 Читайте "Автохтони" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Автохтони", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
– А як ви здогадалися, що я приiжджий?
– Кожного ранку, – сказав старий, – буквально кожного ранку тут сiдають однi й тi самi люди. Я iх знаю. А вас – нi. До того ж у вас немае парасольки. В мене теж немае, але менi можна. Я виходжу, коли цей гидкий мокрий снiг вже припиняеться. Але тi, кому вранцi на роботу, обов’язково ходять iз парасолькою. З маленькою чорною складаною парасолькою.
На мармурових облавках порожнього фонтана сидiли голуби, блiдi, гладенькi; вiн спочатку подумав, що це прикраси, але потiм один iз них ворухнувся.
– Я мiг перечекати негоду в кав’ярнi. Я, власне, так i зробив.
– Ось я i кажу, приiжджий. Якби жили тут, у вас була б iз собою парасолька i не довелося б перечiкувати негоду в кав’ярнi.
Вiн пiдвiвся iз сидiння, яке було приемно нагрiте його власним задом.
– Радий був познайомитися, мiстере Холмс, – сказав вiн i попрямував до виходу.
* * *
Оперний театр був схожий на торт. Заяложена метафора, так-так, вiн знае. Кремовi вежки, безешнi ляпанцi муз та амурiв.
– Вiтольд Олегович там, у залi.
Дзеркальний двiйник сходив йому назустрiч, а потiм зник, бо дзеркало залишилося за спиною, втiм, вiдразу ж грюкнули бiчнi дверi й на майданчик вискочив хтось iз моторошною пташиною головою.
– Я так не можу! – сказав монстр.
Маска закривала верхню частину обличчя, i було видно, що в монстра ображенi губи та драглистi щоки лiтньоi людини.
– У нiй неможливо спiвати! Я йому казав, це ж… зовсiм iнакше резонуе, та й… я повiтря не можу набрати нормально, цей мерзенний дзьоб! Мерзенний! А вiн ще вимагае, щоб ми в цьому ходили весь час, звикали. Як взагалi до цього можна звикнути? Я йому що, хлопчисько?
– У комедii дель арте, – сказав вiн, – грали в масках.
– Змовилися всi, чи що? – Монстр широким жестом зсунув маску на потилицю – чорний блискучий дзьоб тепер стирчав над його головою, наче рiг жука-носорога. – Дель арте, дель арте… Ви самi спiвати в масцi пробували?
У монстра були стражденнi очi з припухлими нижнiми повiками.
– Леонiде, ну досить клеiти дурня, повернися.
Цей був енергiйний, у джинсах i замшевому пiджаку.










