На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Автохтони» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Автохтони

Автор
Дата выхода
30 ноября 2016
🔍 Загляните за кулисы "Автохтони" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Автохтони" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции () и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Марія Галіна – відома російська поетка та письменниця українського походження, біолог за освітою, лауреат численних літературних премій з поезії, прози та фантастичної прози (зокрема двічі – персональної премії Бориса Стругацького). Химерна проза Марії Галіної набула визнання критиків та завоювала любов читачів.
Роман «Автохтони» російською вийшов друком у 2015 році і був відзначений критикою як одна з найяскравіших літературних подій року.
До безіменного міфічного міста, яке багатьом, однак, видасться знайомим, прибуває такий самий безіменний герой – людина без імені і без персональної історії. Взагалі, він начебто мистецтвознавець, який приїхав, щоб написати статтю про постановку безмаль столітньої давнини опери «Смерть Петронія».
Тіні оживають, місто наповнюється вихідцями з минулого, яке начебто давно завершилося, але водночас триває. Оперна співачка, вбита просто на сцені ревнивим коханцем, відроджується у власній напівбожевільній праонуці; офіціантка в місцевому кафе працює тут, за її власними словами, з кінця XVIII століття, а всюдисущий старигань, якого головний герой винаймає як консультанта, схоже, і зовсім вічний. Усі разом вони формують дивну і відмерлу расу стародавніх мешканців цього міста – похмурих і загадкових автохтонів…
📚 Читайте "Автохтони" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Автохтони", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Нитка розжарення у лампочцi вiбрувала з неприемною частотою, аж зуби заскимлiли.
– Хочете, я вам лампочку помiняю? У вас е запасна?
– Даруйте, – сказав Шпет. – Але навiщо?
– Вона мерехтить. Неприемно ж. Ось-ось перегорить, а вам високо на драбину лiзти.
– Вона так мерехтить уже п’ятдесят рокiв. А ви що, не знали? Вони вiдразу пiсля вiйни купили в американцiв партiю вiчних лампочок. Потiм у США лобi виробникiв продавило заборону на iхне виробництво. Навiть патент знищили. Вигiднiше, якщо перегорають швидко, розумiете? Тi, якi вже надiйшли у продаж, здебiльшого просто побилися, ламкi все ж таки, але тут стеля висока.
– Зрозумiло, – сказав вiн, – дуже дякую. За консультацiю.
– Нема за що, – з гiднiстю сказав Шпет i знову швидко, у такт лампочцi заклiпав. – Жук-смердючка! Хто б мiг подумати!
Ледь тiльки вiн вийшов, вiтер влiпив йому вiдчутного ляпаса.
* * *
Здавалося, снiг порошить з однiеi точки в зенiтi. Немовби вiн стояв усерединi скляноi кулi, чорнi будинки, помаранчевi, цитриновi квадратики вiкон, м’який снiг…
Площа була залюднена, i всi гомонiли рiзними мовами, i не всi мови були йому зрозумiлi.
Хотiлося посидiти за столиком бiля вiкна, в теплi, в напiвтемрявi, дивлячись, як ззовнi безшелесно падае снiг.
Вiн роззирнувся. Туристи, туристи. Жодного мiсцевого. Хоча… Дама у фетровому капелюшку та вуалетцi прикривалася вiд снiгу вишуканою парасолькою iз мереживною облямiвкою. Звiдки вони iх беруть, таких дам? Вiн про всяк випадок озирнувся, але вiзка кiнооператора поблизу не було. Крихiтний собачка в попонцi, бридливо пiдбираючи лапки, намагався триматися якомога ближче до фетрових ботикiв дами. Дами з собачками завжди знають, що до чого.
– Вельмишановна панi! – сказав вiн. – Добродiйко! Перепрошую! Чи не пiдкажете, де тут можна пообiдати?
Дама зупинилася, суворо поглянула на нього з-пiд вуалетки. Собачка, пiдвiвши одну лапку, вiдразу ж всiвся iй на ботики.
– Тiльки-но приiхали?
Вiн мовчки визнав ii правоту.
– Тут на кожному кроцi, буквально. Он, бачите? Й он там…
Мабуть, вчителька. Можливо, навiть вчителька музики.










