На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Автохтони» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Автохтони

Автор
Дата выхода
30 ноября 2016
🔍 Загляните за кулисы "Автохтони" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Автохтони" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции () и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Марія Галіна – відома російська поетка та письменниця українського походження, біолог за освітою, лауреат численних літературних премій з поезії, прози та фантастичної прози (зокрема двічі – персональної премії Бориса Стругацького). Химерна проза Марії Галіної набула визнання критиків та завоювала любов читачів.
Роман «Автохтони» російською вийшов друком у 2015 році і був відзначений критикою як одна з найяскравіших літературних подій року.
До безіменного міфічного міста, яке багатьом, однак, видасться знайомим, прибуває такий самий безіменний герой – людина без імені і без персональної історії. Взагалі, він начебто мистецтвознавець, який приїхав, щоб написати статтю про постановку безмаль столітньої давнини опери «Смерть Петронія».
Тіні оживають, місто наповнюється вихідцями з минулого, яке начебто давно завершилося, але водночас триває. Оперна співачка, вбита просто на сцені ревнивим коханцем, відроджується у власній напівбожевільній праонуці; офіціантка в місцевому кафе працює тут, за її власними словами, з кінця XVIII століття, а всюдисущий старигань, якого головний герой винаймає як консультанта, схоже, і зовсім вічний. Усі разом вони формують дивну і відмерлу расу стародавніх мешканців цього міста – похмурих і загадкових автохтонів…
📚 Читайте "Автохтони" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Автохтони", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
– А ви самi туди б пiшли? Де ви вважаете за краще обiдати?
– Вдома, – сказала вона сухо.
– Менi б щоб спокiйно. І без гучноi музики. І смачно. І не для туристiв.
– Тут усе для туристiв. Але я б порадила Юзефа. Ви до еврейськоi кухнi як?
– З розумiнням.
– У Юзефа печеня непогана. А фiш так собi. Але якщо вам не подобаеться еврейська, он там, у провулку, грецький.
Собачка дрiбно тремтiла мокрими вусиками й мокрим чорним носом. Вуха трiпотiли, неначе крила нiчного метелика.
– Єврейський мене влаштуе.
– Я так i подумала, – суворо сказала жiнка в капелюшку. – Начиняну шийку можна брати. Юзеф ii непогано готуе. Мама його з рибою завжди проблеми мала, а ось з куркою могла домовитися.
– Красно дякую.
Снiг опадав на купол парасольки, залишаючи темнi слiди на тканинi… Як називаеться цей колiр? Попiл троянди? Так, здаеться, попiл троянди.
Ресторан виявився навiть затишнiшим, нiж вiн сподiвався, з клейзмерською музикою i бiлими крохмальними обрусами. Столик бiля вiкна був вiльний.
У кутку стояв фiкус у дiжцi. Пластиковий чи справжнiй? На дотик нiби справжнiй. Не зрозумiеш. Вiн спiдтиха смикнув за листочок, той вiдiрвався i залишився у нього в руцi.
– Вам як завжди?
Офiцiант з’явився безгучно, як бетмен, весь у чорному, дуже суворий i дуже молодий. І не еврей. Здаеться.
– Начиняна щука сьогоднi особливо вдалася, – довiрливо сказав офiцiант. – Фiш. Гефiлте фiш.
– Нi, дякую. Тiльки не рибу.
– А, – кивнув офiцiант iз розумiнням, – ну тодi шийку або кльоцки.
– А чому ви тодi запитували «вам як завжди»? Якщо думали, що я турист?
– Традицiя, – сказав офiцiант. – Приiжджому самотньо. Вiн гадае, його запам’ятали в обличчя. Впiзнали. Йому приемно, вiн починае сюди весь час ходити.
– Так у вас же всюди питають «вам як завжди».
– Я ж кажу, традицiя…
– Тодi треба навпаки, мабуть. Мовляв, як приемно бачити вас уперше в нашому закладi… Нiби вiд протилежного.
– Я що, пiдрядився кожного в обличчя запам’ятовувати, – сказав офiцiант. – Так що будемо замовляти?
– Шийку, ну з чим вона зазвичай йде, так? Потiм, пиво. Свiтле, нуль п’ять. Краще фiрмове. Є таке?
– Знайдемо.
– Ну i наостанок – штрудель i каву…
– Суп вiзьмiть, – порадив хтось iз-за спини, – сочевичну юшку. Форшмак ще можна, хоча в мами Юзефа…
– Знаю-знаю. З рибою були нелегкi вiдносини.










