На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Автохтони» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Автохтони

Автор
Дата выхода
30 ноября 2016
🔍 Загляните за кулисы "Автохтони" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Автохтони" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции () и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Марія Галіна – відома російська поетка та письменниця українського походження, біолог за освітою, лауреат численних літературних премій з поезії, прози та фантастичної прози (зокрема двічі – персональної премії Бориса Стругацького). Химерна проза Марії Галіної набула визнання критиків та завоювала любов читачів.
Роман «Автохтони» російською вийшов друком у 2015 році і був відзначений критикою як одна з найяскравіших літературних подій року.
До безіменного міфічного міста, яке багатьом, однак, видасться знайомим, прибуває такий самий безіменний герой – людина без імені і без персональної історії. Взагалі, він начебто мистецтвознавець, який приїхав, щоб написати статтю про постановку безмаль столітньої давнини опери «Смерть Петронія».
Тіні оживають, місто наповнюється вихідцями з минулого, яке начебто давно завершилося, але водночас триває. Оперна співачка, вбита просто на сцені ревнивим коханцем, відроджується у власній напівбожевільній праонуці; офіціантка в місцевому кафе працює тут, за її власними словами, з кінця XVIII століття, а всюдисущий старигань, якого головний герой винаймає як консультанта, схоже, і зовсім вічний. Усі разом вони формують дивну і відмерлу расу стародавніх мешканців цього міста – похмурих і загадкових автохтонів…
📚 Читайте "Автохтони" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Автохтони", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Адже вам архiви потрiбнi? Щоденники, листи? У них немае архiвiв.
– Я i не сподiвався, – сказав вiн. – Це було б занадто велике щастя. Хоча, якщо подумати, у приватних архiвiв бiльше шансiв зберегтися. Мiський архiв вивозили – i не раз. Я з’ясовував. Нiчого немае.
– Ви цiкавитесь якоюсь лiтературною групою. Шпет казав.
Вона раптом опинилася зовсiм близько, схоже, й пересуватися вмiла, як рибка, – ворушачи самими лише хвостовими плавцями. Є в неi хвостовi плавцi?
Нiс прямий, iз тонкими нiздрями.
Вона була нижчою вiд нього на голову.
– Скажiть… – Вiд неi пахло лiлеями, мохом, мокрою зеленню, землею. Дивнi парфуми, але iй личать. – Навiщо ви прийшли? Насправдi?
Напевно, треба було сказати: я почув, як ви спiваете «Іоланту», i закохався – пристрасно, непереборно.
– Я збираю iнформацiю про «Дiамантового витязя». Була така лiтературно-мистецька група на початку минулого столiття. Ваша бабуся… – Вiн прикинув i виправився: – Прабабуся спiвала в оперi, яку вони ставили.
Дуже чiткi брови зiйшлися на блiдому чолi, утворивши акуратну зморщечку. Вона вся була така от – акуратна. Ладненька. Гладенька.
– Нi. Здаеться, нi. Не пам’ятаю.
– Партитуру до неi писав Ковач. Ладислав Ковач. Шпет сказав, вiн генiй. Був генiем.
Зморщечка мiж бровами стала глибшою. У чорних очах плавали крапки свiтла. Поривчасто схопила його за руку, так несподiвано, що вiн ледь не висмикнув свою.
– Ходiмо вниз. Я покажу вам.
– А хiба… не зачинено?
– Ну то й що?
Фотоелементи, чи що там було насправдi, але здавалося, вона запалюе свiтло в будинку мимохiть, однiею своею присутнiстю. На сходовому майданчику, в холi, в порожнiх кiмнатах нижнього поверху. Стовпчик iз оксамитовою линвою вона просто вiдсунула.
Упорядникам, подумав вiн, не вистачило азарту.










