На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Автохтони» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Автохтони

Автор
Дата выхода
30 ноября 2016
🔍 Загляните за кулисы "Автохтони" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Автохтони" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции () и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Марія Галіна – відома російська поетка та письменниця українського походження, біолог за освітою, лауреат численних літературних премій з поезії, прози та фантастичної прози (зокрема двічі – персональної премії Бориса Стругацького). Химерна проза Марії Галіної набула визнання критиків та завоювала любов читачів.
Роман «Автохтони» російською вийшов друком у 2015 році і був відзначений критикою як одна з найяскравіших літературних подій року.
До безіменного міфічного міста, яке багатьом, однак, видасться знайомим, прибуває такий самий безіменний герой – людина без імені і без персональної історії. Взагалі, він начебто мистецтвознавець, який приїхав, щоб написати статтю про постановку безмаль столітньої давнини опери «Смерть Петронія».
Тіні оживають, місто наповнюється вихідцями з минулого, яке начебто давно завершилося, але водночас триває. Оперна співачка, вбита просто на сцені ревнивим коханцем, відроджується у власній напівбожевільній праонуці; офіціантка в місцевому кафе працює тут, за її власними словами, з кінця XVIII століття, а всюдисущий старигань, якого головний герой винаймає як консультанта, схоже, і зовсім вічний. Усі разом вони формують дивну і відмерлу расу стародавніх мешканців цього міста – похмурих і загадкових автохтонів…
📚 Читайте "Автохтони" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Автохтони", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Немов би хтось, хто розставив меблi та розвiсив картини та свiтлини, понахапував, що потрапило пiд руку, махнув цiею самою рукою i сказав: а, нехай собi!
Музейна вiтрина – фанера, шпон, а ось бюро добре, iнкрустоване перламутром i слоновою кiсткою, i букет воскових квiтiв пiд скляним ковпаком непоганий, тепер таких, вважай, i не знайдеш. Вьорджинель. Купка старих нот. Гарна копiя того, горiшнього портрета, нефахiвцевi й не вiдрiзнити. Молода темнокоса, темноока жiнка у мантильi. Вочевидь, у ролi Кармен. Чорний кучерик на скронi.
– Хочете подивитися на Ковача? – Вона знову попливла, цього разу до вiтрини. Босi ступнi залишали на паркетi вузькi слiди, що танули, начебто вона бiгла по льоду.
Пiд склом iз коричневих твердих свiтлин посмiхалися незнайомi чоловiки в сюртуках i жiнки в блузках iз рукавами-буф. Із чорно-бiлих – чоловiки в сюртуках i жiнки в жакетках i маленьких капелюшках. Чоловiча мода змiнюеться повiльнiше. Тепер бувають такi обличчя? Такi маленькi злi жiночi губи? Такi опуклi високi лоби?
– Шпет ходив, випрошував. Був згоден на копii, на знiмки знiмкiв. Але я вiдмовила. Нехай усе буде тут. Якщо е в усiх – який же це музей?
Наймолодший, найвищий, найширокоплечiший, комiр бiлоi сорочки-апаш вiдкривае мiцну шию, пасмо волосся падае на високе чоло, стоiть трохи осторонь.
– А це? Ваша… прабабуся, так?
Молода жiнка в жакетцi, на плечах лисяча горжетка, звiряча мода. Чiткi дугоподiбнi брови, хвилясте коротке волосся. Маленький рот на свiтлинi був чорним, наче вона iла вугiлля.
– З чоловiком? Нахмансон? Інженер-путiець?
– Ви добре пiдготувалися, – сказала вона. – А з Ковачем вони познайомилися, коли ставили якусь аматорську виставу. Кажете, це була «Смерть Петронiя»? Я не пам’ятаю.
– Нiхто не пам’ятае. Вiн справдi був генiальним?
– О так! – Вона знизала плечима.










