На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Автохтони» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Автохтони

Автор
Дата выхода
30 ноября 2016
🔍 Загляните за кулисы "Автохтони" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Автохтони" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции () и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Марія Галіна – відома російська поетка та письменниця українського походження, біолог за освітою, лауреат численних літературних премій з поезії, прози та фантастичної прози (зокрема двічі – персональної премії Бориса Стругацького). Химерна проза Марії Галіної набула визнання критиків та завоювала любов читачів.
Роман «Автохтони» російською вийшов друком у 2015 році і був відзначений критикою як одна з найяскравіших літературних подій року.
До безіменного міфічного міста, яке багатьом, однак, видасться знайомим, прибуває такий самий безіменний герой – людина без імені і без персональної історії. Взагалі, він начебто мистецтвознавець, який приїхав, щоб написати статтю про постановку безмаль столітньої давнини опери «Смерть Петронія».
Тіні оживають, місто наповнюється вихідцями з минулого, яке начебто давно завершилося, але водночас триває. Оперна співачка, вбита просто на сцені ревнивим коханцем, відроджується у власній напівбожевільній праонуці; офіціантка в місцевому кафе працює тут, за її власними словами, з кінця XVIII століття, а всюдисущий старигань, якого головний герой винаймає як консультанта, схоже, і зовсім вічний. Усі разом вони формують дивну і відмерлу расу стародавніх мешканців цього міста – похмурих і загадкових автохтонів…
📚 Читайте "Автохтони" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Автохтони", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Таксiвка, обливши на прощання малиновим свiтлом, покотила далi, туди, де перспектива зводила на клин паралельнi ряди чорних дерев. Снiгова каша iз тихим шурхотом обрушилася до чорноi колii. Вiн провiв рукою по чавунному стовпчику, намацуючи кнопку дзвоника, i долоня вiдразу ж стала мокрою та холодною. Кнопка теж була мокрою та холодною. Незрозумiло, працюе чи нi. Звiдси не чути. Але, так, ось воно – тихе клацання, i хвiртка м’яко подалася пiд долонею.
З-пiд гравiю садовоi дорiжки при кожному кроцi вичавлювалася вода.
Фестончасте бляшане пiддашшя, сходи… Слизько, зараза, так i навернутися недовго. І вiдразу ж пiд пiддашшям запалилася лампочка. Мряка крутилася в конусi свiтла, немов зграйка мошви. Вiн ретельно витер ноги о ребруватий порiжок, i ще одне тихе клацання винагородило стараннiсть: дверi вiдчинилися, i так само, сама собою, засвiтилася лампочка у вiтальнi. Фотоелемент? Напевно, але вiн подумав про зачарований замок.
У вiтальнi стовбурчилися рогами тонетiвськi вiшаки, у плетеному високому коробi купою мертвих звiркiв громадилися ганчiрковi капцi, з тих, що пiдв’язують до щиколоток на зразок личакiв, а вони все одно розв’язуються i човгають паркетом, плутаючись у ногах. Саме цього музейнi працiвники й домагаються, позаяк ненавидять вiдвiдувачiв, що приходять до тихих залiв i заважають жити.
Цей будинок не прикидався музеем.
Там, нагорi, прямокутник свiтла наче стрiмко прорiзали невидимими ножицями. Колись давно в курортних лiнивих мiстах на сонних золотавих набережних умiльцi рiзали ось так, iз чорного паперу профiлi нiжних замовниць… Дивне, майже забуте мистецтво.
Свiтло кололо очнi яблука. Вiн блимнув.
– Ви до мене?
Голос тихий, майже дитячий. У неi ж мае бути сильний, глибокий голос! Сопрано. Можливо, мецо-сопрано. Свiтло вигризло ii постать з краiв, було видно тiльки, що на зрiст вона невисока.
– Я хотiв би поговорити з панi Валевською. Янiною Валевською.










