На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Автохтони» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Автохтони

Автор
Дата выхода
30 ноября 2016
🔍 Загляните за кулисы "Автохтони" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Автохтони" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции () и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Марія Галіна – відома російська поетка та письменниця українського походження, біолог за освітою, лауреат численних літературних премій з поезії, прози та фантастичної прози (зокрема двічі – персональної премії Бориса Стругацького). Химерна проза Марії Галіної набула визнання критиків та завоювала любов читачів.
Роман «Автохтони» російською вийшов друком у 2015 році і був відзначений критикою як одна з найяскравіших літературних подій року.
До безіменного міфічного міста, яке багатьом, однак, видасться знайомим, прибуває такий самий безіменний герой – людина без імені і без персональної історії. Взагалі, він начебто мистецтвознавець, який приїхав, щоб написати статтю про постановку безмаль столітньої давнини опери «Смерть Петронія».
Тіні оживають, місто наповнюється вихідцями з минулого, яке начебто давно завершилося, але водночас триває. Оперна співачка, вбита просто на сцені ревнивим коханцем, відроджується у власній напівбожевільній праонуці; офіціантка в місцевому кафе працює тут, за її власними словами, з кінця XVIII століття, а всюдисущий старигань, якого головний герой винаймає як консультанта, схоже, і зовсім вічний. Усі разом вони формують дивну і відмерлу расу стародавніх мешканців цього міста – похмурих і загадкових автохтонів…
📚 Читайте "Автохтони" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Автохтони", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Але стривайте… Скiльки iй було в тридцять дев’ятому?
– Пiд сорок, так. Але, кажуть, виглядала от сили на тридцять. Сильний, гарний голос. Сопрано. Чоловiк у неi був…
– Негiдник суворий?
– Що ви. Наймилiша людина. Інженер-путiець. На руках носив, пестив без мiри. І заарештували його, звiсно. Кажуть, вона й зiйшлася з цим енкавеесником, забув, як його звали, щоб врятувати чоловiка. А чоловiка все одно розстрiляли. Цей ii коханець i справдi намагався його витягти, навiть пiшов на посадовий злочин. Щось, пов’язане з пiдробкою документiв, пiдкупом, шантажем i вiдчаем.
– У якому сенсi – вiзит? Куди? На цвинтар?
– Це теж можна. Але я маю на увазi – особняк. Там ii будинок-музей, i ще там живе Янiна, Янiна Валевська. Нащадок за жiночою лiнiею. Там, власне, одна суцiльна жiноча лiнiя.
– І вона, звiсно, спiвае в оперi?
– Бiнго!
– Не Кармен, часом?
– Нi.
– Ось тобi жовтець, ось волошки! – промурмотiв вiн.
* * *
Коли ти всюди винуватий чи вважаеш себе винуватим i нiчого вже не виправити, ти починаеш прокручувати у головi все, що ти казав за снiданком, за обiдом, перед сном, раз у раз, раз у раз, i ось починають з’являтися нiби перешкоди на затертiй плiвцi, й цi перешкоди спричиняють новi перешкоди, й ось уже розмова звучить трохи по-iнакшому, потiм зовсiм по-iнакшому, затим це вже зовсiм не та розмова.
І вона все одно невпинно, безперестанку, звинувачуе тебе, звинувачуе тебе, звинувачуе тебе…
* * *
– Цiкавитесь оперою? – Водiй у шкiрянiй кепцi говорив, не повертаючи голови.
– З чого ви взяли?
– Варшавська, дванадцять. Будинок-музей знаменитоi спiвачки першоi половини двадцятого столiття Валевськоi-Нахмансон. Тiльки вiн, гм, до сiмнадцяти нуль-нуль.
– А я думав, там живуть.
– Живуть, аякже ж. Я б i сам, гм, не вiдмовився.










