На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Автохтони» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Автохтони

Автор
Дата выхода
30 ноября 2016
🔍 Загляните за кулисы "Автохтони" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Автохтони" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции () и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Марія Галіна – відома російська поетка та письменниця українського походження, біолог за освітою, лауреат численних літературних премій з поезії, прози та фантастичної прози (зокрема двічі – персональної премії Бориса Стругацького). Химерна проза Марії Галіної набула визнання критиків та завоювала любов читачів.
Роман «Автохтони» російською вийшов друком у 2015 році і був відзначений критикою як одна з найяскравіших літературних подій року.
До безіменного міфічного міста, яке багатьом, однак, видасться знайомим, прибуває такий самий безіменний герой – людина без імені і без персональної історії. Взагалі, він начебто мистецтвознавець, який приїхав, щоб написати статтю про постановку безмаль столітньої давнини опери «Смерть Петронія».
Тіні оживають, місто наповнюється вихідцями з минулого, яке начебто давно завершилося, але водночас триває. Оперна співачка, вбита просто на сцені ревнивим коханцем, відроджується у власній напівбожевільній праонуці; офіціантка в місцевому кафе працює тут, за її власними словами, з кінця XVIII століття, а всюдисущий старигань, якого головний герой винаймає як консультанта, схоже, і зовсім вічний. Усі разом вони формують дивну і відмерлу расу стародавніх мешканців цього міста – похмурих і загадкових автохтонів…
📚 Читайте "Автохтони" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Автохтони", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Вiн був здригнувся, але потiм зрозумiв, що рудий просто представився. Орел, значить, степовий, упир лихий.
– Мардук, – сказав русявий.
– Дуже приемно.
Хоча чого там приемного, коли один – упир, а другий – взагалi мардук?
– Звiдки шлях верстаете, брати? – запитав вiн, оскiльки це було доречно та чемно.
– З Праги, – сказав Упир. – Ну, тобто Амстердам, Брюгге, Прага. Якось так. А ти, брате?
Упир видер у банки хисткого бляшаного язичка, а банку, холодну i злегка мокру, простягнув йому. Вiн взагалi з банок не любив, а любив iз кухлiв.
– З Пiтера.
– Ну i як там, у Пiтерi?
– Холодно. Мокро.
Упир кивнув iз якоюсь похмурою задоволенiстю.
– Живий ще, значить, Пiтер…
Упир одним довгим ковтком спустошив свою банку, зiм’яв ii у могутньому кулацi й потягнувся за наступною.
– А ти хто по життю, брате?
Його банка теж раптом виявилася порожньою.
– Мистецтвознавець.
– Це ти даремно. Пусте заняття.
Говорив лише Упир. Мардук мовчав. З iншого боку, на те вiн i Мардук. Йому вести розмови зi смертними якось нi до чого.
– Усе скiнчилося. Мистецтво скiнчилося. Бiльше не породжуе новi змiсти.
– Мартинова я й сам читав…
Байкери взагалi повиннi у зграi збиватися, нi? Своi клуби, нашивки.
Вiн простягнув руку за ще однiею бляшанкою, але мовчазний Мардук витяг iз рюкзака пляшку горiлки i скрутив iй голову.
– Нi-нi… менi пива.
– Пива так пива. – Упир знизав плечима i ковтнув iз пляшки.
Вiн дивився, як смикаеться волохатий кадик Упиря, в пляшцi булькотiло й ворушилося, наче самозароджувалося невiдоме життя. Нарештi Упир вiдiрвався вiд пляшки, передав ii Мардуковi та згрiб у жменю залишки чипсiв:
– Пом’янемо мистецтво.
Йому здалося, що лампочка пiд стелею починае блимати. Дрiбно-дрiбно, але дуже неприемно. У кого вiн бачив таку? А, у Шпета.
– Як узагалi мистецтво може породжувати новi змiсти? – Упир поставив порожню пляшку на тумбочку поряд iз порожньою упаковкою з-пiд чипсiв.
– Змiнився. – Йому було шкода мозку. – У гiрший бiк. Об’ем зменшився. Я читав, що вiдсоткiв на двадцять, хоча це вже занадто, як на мене. Так чи iнакше, вони у порiвняннi з нами були генii. Генii та красенi. Метр дев’яносто, прекрасний кiстяк, високий лоб. Якби вони потрапили до сучасного свiту, вони б його змiнили.










