На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Автохтони» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Автохтони

Автор
Дата выхода
30 ноября 2016
🔍 Загляните за кулисы "Автохтони" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Автохтони" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции () и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Марія Галіна – відома російська поетка та письменниця українського походження, біолог за освітою, лауреат численних літературних премій з поезії, прози та фантастичної прози (зокрема двічі – персональної премії Бориса Стругацького). Химерна проза Марії Галіної набула визнання критиків та завоювала любов читачів.
Роман «Автохтони» російською вийшов друком у 2015 році і був відзначений критикою як одна з найяскравіших літературних подій року.
До безіменного міфічного міста, яке багатьом, однак, видасться знайомим, прибуває такий самий безіменний герой – людина без імені і без персональної історії. Взагалі, він начебто мистецтвознавець, який приїхав, щоб написати статтю про постановку безмаль столітньої давнини опери «Смерть Петронія».
Тіні оживають, місто наповнюється вихідцями з минулого, яке начебто давно завершилося, але водночас триває. Оперна співачка, вбита просто на сцені ревнивим коханцем, відроджується у власній напівбожевільній праонуці; офіціантка в місцевому кафе працює тут, за її власними словами, з кінця XVIII століття, а всюдисущий старигань, якого головний герой винаймає як консультанта, схоже, і зовсім вічний. Усі разом вони формують дивну і відмерлу расу стародавніх мешканців цього міста – похмурих і загадкових автохтонів…
📚 Читайте "Автохтони" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Автохтони", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Тi технiчнi завдання, якi вони вирiшували, для свого часу були революцiйними. Кожне оббите камiння, кожна вискоблена шкура, кожна пастка…
– Ти хочеш сказати, брате, що ми виродилися? – уточнив Упир.
– У порiвняннi з ними – так. Адже ми сидимо на всьому готовенькому. Культура – це протез, власне кажучи. Протез генiальностi.
– Культура давно прогнила, – мрiйливо сказав Упир. – Пара-друга точкових ударiв…
– Це, – мовчазний Мардук покопався у рюкзаку i витяг ще одну пляшку, – за умови, що змiсти породжуе людський мозок.
У Мардука був м’який iнтелiгентний голос.
Свiтло блимало все частiше, i в цих мерехтливих спалахах свiтло-присмерк йому здалося, що Упир заклав свою лапу пiд ремiнь Мардукових джинсiв.
Вiн десь читав, що якщо свiтло блимае з дуже короткими iнтервалами, мозок просто iгноруе короткi перiоди темряви, наче добудовуючи реальнiсть у момент ii зникнення.
– А хто ж тодi породжуе змiсти?
Язик слухався погано… Мабуть, час класти край. І взагалi – скiльки вiн випив?
– Нiхто, – суворо сказав Мардук. – Змiсти iснували завжди. Просто людина кожного разу дотягуеться до якогось певного рiвня змiстiв. Спочатку вона бере тi, що ближче лежать. Потiм – тi, що подалi. Коли-небудь вона вiдростить собi такi ментальнi щупальця, що…
– Небаченi, прекраснi змiсти?
– Так.
– Про це я теж читав. Точка Омега i таке iнше. Фантасти це люблять.
– Чому нi? Що таке осяяння? Луна. Перекинута в минуле луна. В когось налаштування виявилося кращим. У хмарi змiстiв немае анi минулого, анi майбутнього. Лише холодна, сяюча сучаснiсть.
Долоня Упиря остаточно сховалася у штанях Мардука.
У головi дзвенiло. Це через лампочку. Свербiло, як зубний бiль. Мерехтить, сверблячи. Свiтло може перетворюватися на звук. Якщо захоче. У проваллях реальностi, коли речi змiнюють смисли, свiтло не е темрява. Свiтло е звук.
– А я думав, що байкери… Ну, що вони не так тiсно спiлкуються один з одним.
– Ось тут ти, брате, помилився. Ми не байкери. Агресивний мiлiтаризм байкерiв нам осоружний. І ось ця iхня… я би сказав, iхня зграйнiсть.










