Автохтони

Колосистий лан, що хвилями збiгав до плiнтуса, омивав ii п’яти. На задньому планi лан борознили трактори й комбайни. В комбайнiв i тракторiв були рослиннi, непевнi форми. Художниця уявилася йому гостроносою, блiдою, iз прямим русявим волоссям, прихопленим хайратником, i дуже одухотвореною. Такий трактор може намалювати тiльки дуже одухотворена жiнка. Фарбою тхнуло навiть сильнiше, нiж зранку, ну й добре.

Вiн стягнув мокрi шкарпетки i, не роздягаючись, завалився на лiжко, помiрно тверде, по-своему навiть зручне, яке немовби обiцяе вiдпочинок i притулок тим, хто цього потребуе.

Так само зручними е полицi в швидкому потязi.

Самотнiсть насунулася, як подушка на беззахисне обличчя сплячого. Але ж насправдi ще рано. Там, у мiстi, все мiниться, вибухае смiхом i свiтлом, вiддзеркалюеться у калюжах, i все буквально кричить, що той, хто не бере участi в цих веселощах, просто жалюгiдний невдаха. Отак i розводять нас, лохiв, сумовито подумав вiн… Може, й справдi сходити до цих греко-римських погребiв, чи куди ще…

У дверi постукали.

Не сильно, скорiше делiкатно.

– Хто там? – вiн спустив ноги на пiдлогу. Пiдлога була теплою. Добре.

У щiлину просунулося бородате обличчя байкера. За спиною першого тупцював другий. Перший був рудий, другий – русявий.

– Хто там? – повторив вiн, хоча загалом i в цiлому сценарiй був зрозумiлий.

– Ну, ось. – Перший байкер протиснувся у дверi, другий пройшов за ним. Вони були такi великi, в таких чорних куртках i величезних чорних берцях, що в кiмнатi стало помiтно темнiше.

 – Ми ось тут прикинули… це як би… ну, познайомитися треба. Пiд одним дахом, можна сказати, живемо.

Байкерський рюкзак м’яко, але вiдчутно опустився на пiдлогу. Пролунав глухий жерстяний брязкiт. Ну, зрозумiло…

– Та я працюю.

– Нi фiга ти не працюеш, – пронизливо констатував рудий, гепнувся на сусiдне лiжко, поводячи плечима, стягнув косуху й оголив мiцнi бiцепси iз красивим кольоровим татуюванням. На лiвому в язиках полум’я кудись мчав скелетоподiбний кiнь блiдий iз колесами замiсть нiг.

Скелетоподiбний вершник був iз косою i в косусi. Ну, знову ж зрозумiло. Що було на правому, не роздивитися, але теж щось дуже концептуальне.

Русявий, потупцювавши у дверях, теж сiв на лiжко i притягнув до себе рюкзак. Берцi в них були просто жахливi – i як це вони ходять цiлий день у таких гiвнодавах? Важко ж.

З рюкзака на свiт з’явилися бляшанки з пивом, вобла, чипси та солонi крекери. Хлопцi, здаеться, грунтовно пiдготувалися.

– Упир, – сказав рудий.