Дев'ять братiв i десята сестриця Галя

Натомившись вже стояти, Галя сiла, та чобiт не зняла i заснула у чоботях, прибираючись на другий день рано-рано-рано-ранесенько йти далеко-далеко-далеко-далеченько гуляти. Пiшла б вона гуляти того-таки самого вечора, коли б не той вовк невiрний з лiсу, а ще гiрш турбував ii той кава навiсний, що не знае вона навiть, де вiн i сидить у свiтi, – чи у лiсi, чи пiд горою на луцi, чи у Днiпрi у нуртi – не знала, бачте, з якого боку його стерегтися й звiдки його берегтися, а може, вискочить вiн i схопить ii несподiвано-негадано.

З сонноi Галi тихенько менший брат зняв чоботи, i усi тодi по черзi почали iх примiряти, i кожний казав, що йому чоботи якраз, наче влипли, хоч добре вони пригодилися тiльки старшому брату, йому мати й принесла тi чоботи, i принесла йому для того, що завтра хоче його забрати iз собою у мiсто i вiддати хазяiну в наймити.

До хазяiна! За наймита! Усi очi на його обернулися, усi серденятка iздригнулися; хто дивуе, а хто засмутивсь; кого порушила надiя на щось дивнее та чуднее, а кого то жах затомив, що тее скоiться; той у думцi вже випроводжав його, другий знов уже прибиравсь його стрiчати та почути не чутого зроду; iнший замисливсь, як то вони самi без його житимуть… Мати смутненька та тривожненька… А старший син одказав спокiйненько на сю вiстоньку:

– Добре, мамо.

– Як будеш добре служити, моя дитино, заслужиш собi ласку, вислужиш заплату, – каже мати.

– Добре, мамо! – одказав iй знову син.

– Хазяiн твiй, здаеться, чоловiк хороший буде, а як що там i випаде тобi у службi… як там лихо-горо, то ти приймай за добре… Коханий, ти перетерпи… Добре, синоньку?

– Добре, мамо! – одказав знов син.

Вже бiльш мати нiчого не примогла казати, голосу в неi не хватило, неначе важка рука душила ii. Вона сидiла вже мовчки, та тiльки дивилася на старшого сина, та все тiснiш та тiснiш душила ii важка рука тая… А старший син задумавсь i недбало, невважливе одказував братам, що товпилися у хатцi, стукали дверима, по черзi брали на себе чоботи, виходили в чоботях гуляти коло хатки, говорили про братову службу.

Мiсяць свiтив уповнi, зорi наче палали – одна зоря поломнiш вiд другоi, мороз був сильний, аж трiщав, снiг хрускав пiд чобiтьми навдивовижу, напрочудо.