Дев'ять братiв i десята сестриця Галя

«О, пожахачко! О, плохенька!» – кажуть усi та усi ближче згортаються докупи, а менший брат бере Галю на руки. «А як вовк присуне?» – знов-таки присiпаеться Галя, i усi на Галю похмуряються, окрiм меншого: менший тихесенько Галю заспокоюе, i Галя собi заспокоюеться, ще часом i пiсеньку заспiва про журавля, «що цибатий журавель, вiн до млина iздив, дивне диво бачив»; i чуе менший брат, як цибатий журавель iде [до] його i як дивне диво бачить; бо Галя, спiваючи, пiд свiй спiв обома рученятами по обличчю ляска. Пiсенька якось незавважливо ввiрветься, цибатий журавель зостаеться на дорозi, а Галя засипа в меншого брата на руках.

Нудно-нудно! Холодно-холодно! Темно-темно! У скосяне вiконечко видно луку пiд бiлим снiгом. Бiлий снiг то виблискуе, то виблиск тратить, – се мiсяць порина в оболоках. Що отее буде надалi: чи заблискотить бiлий снiг ще лучче та засяе мiсяць з зорями, а чи повалить свiжий снiг, хуртовина заграе, заб’е вiконечко покосяне, занесе стежечку, забарить матiр? I що мати принесе iм?

От по снiгу рипить прудкая, слабая, непевная ступа, дверi у хатку вiдчиняються – мати прийшла.

Вона прийшла помучена, дуже змерзла, – що вона принесла? Принесла хлiба, картоплi, а коли ще трошки пшона на кулiш, так вже й хвалиться зараз дiтям, що «от, дiточки, ми собi зваримо кулiш», – i усi дожидають кулешу, а Галя то вже завчасу сидiтиме з ложкою у руцi та погукуватиме «мамо!», i погукуе такеньки Галя, наче вона сама одна мае одвагу поспитати про те, про що усi пiклують, i додае усiм сили терпеливiй дожидати. Пiсля кожного огука вона пригортаеться до меншого брата, немов говорячи: якова твоя Галя? А брат менший гладить ii по голiвцi i дае надогад, що славна Галя.

Запалена пiч розгоряеться й трiщить, червоне полум’я грае на вiконечку, з пiчних розколинок виходять струмки диму – хатинка разом i свiтлом-огнем посвiщаеться, i димом сповняеться, ясно видно помучену стару, що пораеться коло печi, та не можна розглядiти по обличчю, якi собi думки мае, який вид – то здаеться, що вона всмiхаеться i дбайливо поспiшаеться та клопочеться, то знов здаеться, що душить ii якась туга i чогось боязко iй, i що вiд тiеi душноi туги так вона метушиться коло печi, що не вiд диму в неi i сльоза бiжить.

Дiждалися – вечеря готова. Галя смiеться, i усi вечеряють i спати лягають. Огонь у печi потроху погасае, наче сам почина дрiмати, гасне зовсiм – у хатцi темнiсiнько, й усi засипають.

Ранiшнiй холод не хоче нiяк дати поспати, пройма i таки хоче побудити й таки побудить.