40 днів Муса-Дага

Але йому не хотiлося бентежити свого послiдовника, i наставник пiдбадьорливо зауважив:

– Ти все ж цього не кидай! Але тобi, учителю, ще треба вчитися!

У призначений день Габрiель привiв у йогонолукську школу Стефана i свою маленьку пiдопiчну Сато, у котроi вже загоiлися рани на ногах. Цьому передувала коротка сутичка з Жульеттою. Їй страшно за свого хлопчика, сказала вона, котрий буде сидiти з цими немитими дiтьми, та до того ж у якомусь схiдному хлiвi. У Парижi Стефана нiколи не посилали в початкову школу, де аж нiяк не менше ризику чимось заразитися та набратися вошей.

Габрiель наполiг на своему: якщо мiркувати розсудливо, не так уже все це страшно, коли, того й гляди, прийдуть справжнi небезпеки, набагато гiршi за цi. Вiн як батько вважае, що набагато важливiше, щоб Стефан до самоi сутi пiзнав свое, рiдне, зжився з ним.

В iншi часи i за iнших обставин Жульетта знайшла б сотню заперечень. Тепер же вона вiдразу здалася i замовкла. Це була мовчазна капiтуляцiя, i найменше усвiдомлювала це сама жiнка.

Пiсля тiеi нiчноi розмови, коли iй вiдкрилося, в якому розпачi перебувае Габрiель, сталося щось незрозумiле. Та душевна близькiсть, яка була вирощена в iхньому чотирнадцятирiчному шлюбi, з кожним днем танула. Коли Жульетта вночi прокидалася, iй часом здавалося, що у неi i цього сплячого поруч чоловiка немае спiльного минулого. Їхне спiльне минуле залишилося там, у Парижi й iнших ваблячих своiми вогнями мiстах Європи, зовсiм вiдокремлене вiд них i бiльше iм не належить.

Що ж трапилося? Габрiель змiнився, вона чи ще щось?

Жiнка, як i ранiше, не ставилася серйозно до гiпотетичноi можливостi катастрофи. Смiшною здавалася iй сама думка, що вал потопу не вiдступить перед нею, француженкою. Доведеться потерпiти ще два-три тижнi. А там – назад, додому! Тож станеться щось чи нi за цi тижнi – ii хата скраю. Тому жiнка й промовчала, почувши про рiшення Габрiеля вiддати Стефана в сiльську школу.

Коли ж вона раптом вiдчула в закутках душi, яким холодом вiе вiд цього «моя хата скраю», француженку пронизав гострий, нiколи ранiше не вiдчутий бiль не тiльки за себе, але, може, навiть бiльше, i за Стефана.

Як i слiд було очiкувати, Стефан нововведення прийняв iз захопленням. Вiн зiзнався батьковi, що на уроках найдобрiшого Авакяна вже не здатен зосередити увагу, зiбратися з думками. Цьому паризькому гiмназистовi, долученому до латини та греки, була куди милiша вiрменська сiльська школа.