40 днів Муса-Дага

Останнi тижнi перед своею кончиною Аветiс часто грав. А я i не знав, що вiн музикуе…

Гонзаго взяв кiлька акордiв. Але, як видно, пiанiст був не в настроi, його сковувало те, що треба грати для недосвiдчених слухачiв, що був пiзнiй час i що всiм хотiлося легкоi музики. Схилившись над клавiатурою, вiн сидiв у недбалiй позi, з цигаркою в зубах, а пальцi музиканта все глибше i глибше грузли в мiнорних акордах. «Засмучений, дуже засмучений», – бурмотiв вiн, можливо, i вiд того, що не в силах був вирватися з цiеi скорботноi гармонii.

Тiнь нудьги й утоми лягла на його обличчя, ще недавно таке привабливе.

Багратян крадькома спостерiгав за чоловiком. Обличчя Гонзаго зараз не здавалося йому по-юнацьки сором’язливим, а двозначним i досвiдченим. Вiн озирнувся на Жульетту, котра пiдсунула свое крiселко до рояля. Жiнка виглядала немолодою, якось раптом змарнiла. На запитальний погляд Габрiеля вона тихо вiдповiла:

– Голова розболiлася… Вiд цього вина…

Гонзаго раптово обiрвав гру й опустив кришку iнструмента.

– Даруйте, будь ласка, – вибачився вiн.

Як не вихваляв учитель Шатахян гру заiжджого пiанiста i сипав термiнами, щоб похизуватися своiми пiзнаннями в музицi, веселощi згасли. Роз’iзд гостей дуже скоро очолила дружина пастора Нохудяна – сьогоднi вони ночують у друзiв, в Йогонолуку, але завтра вдосвiта вирушають до себе, в Бiтiас. Довше за всiх затримався мовчун Восканян. І коли всi гостi вже були в парку, вiн раптом повернувся i, гупаючи своiми короткими нiжками, з таким суворим i рiшучим виглядом пiдiйшов до Жульетти, що та навiть трохи злякалася.

Але мовчун лише вручив iй великий аркуш iз текстом вiрменською мовою, калiграфiчно виписаним кольоровим чорнилом. Потiм зник. Це були полум’янi вiршi, данина благоговiйному коханню.

Коли вночi Жульетта раптом прокинулася, то вона зауважила, що Габрiель сидить поруч iз нею на лiжку немов закам’янiлий. Вiн запалив свiчку на своему нiчному столику i, либонь, давно вже спостерiгав за сплячою.

Вона зрозумiла, що ii розбудив погляд Габрiеля. Чоловiк торкнув плече дружини:

– Я навмисне не будив тебе, менi хотiлося, щоб ти прокинулася сама.

Вона вiдкинула волосся з чола. Обличчя жiнки було свiжим i нiжним.

– Ти мiг без страху мене розбудити. Що менi зробиться? Ти ж знаеш, я нiколи не вiдмовляюся потеревенити вночi.

– А я, бач, все думав i думав, – невизначено почав той.

– Я божественно виспалася.