40 днів Муса-Дага

– Ти маеш на увазi цю зграю смiшних iмiтаторiв у Стамбулi? І наслiдувачiв цих наслiдувачiв? Мавп у фраках i смокiнгах? Цих зрадникiв, цих атеiстiв, котрi руйнують Божий свiт заради влади та грошей? Це – не турки i не мусульмани, це – жалюгiднi нечестивцi та жадiбнi до грошей вимагачi!

Габрiель узяв крихiтну фiлiжанку, в якiй було бiльше гущi, нiж кави. Збентеженно повiв плечем i сказав:

– Зiзнаюся, що багато рокiв тому я сидiв за одним столом iз цими людьми, бо чекав вiд них добра. Я вважав iх iдеалiстами, i, можливо, вони такими тодi й були.

Молодостi властиво вiрити всьому новому. Але сьогоднi я, на жаль, змушений поглянути правдi у вiчi, побачити ii такою, якою бачиш ii ти. Нинi в хамi я випадково був присутнiй при розмовi, яка мене глибоко стривожила. Саме вона i спонукала мене з’явитися до тебе такоi неналежноi для вiдвiдин години.

Ага схоплював на льоту, подальшi пояснення не знадобилися.

– Чи не йшла мова про таемний наказ по армii, що принижуе вiрменiв, зводить iх на щабель вантажникiв i будiвничих дорiг?

Багратян вдивлявся у квiтковий вiзерунок на килимi, намагаючись розгадати його змiст.

– Ще до сьогоднiшнього дня я чекав виклику в полк… Але в хамi розповiдали про Зейтун… Допоможи менi! Що, власне, вiдбуваеться? Що трапилося?

Бурштиновi намистини вервечки безпристрасно заковзали крiзь пальцi аги.

– Щодо Зейтуна, то я добре знаю, що там сталося. Те, що в горах вiдбуваеться щодня. Якась iсторiя зi зграею розбiйникiв i заптiями. Серед дезертирiв були один чи два вiрмени.

Нiхто ранiше не звертав уваги на такi речi…

І вiн трохи повiльнiше продовжив:

– Але що таке подii? Лише те, на що перетворюють iх тлумачi.

Габрiель ледь не схопився з мiсця:

– У тому-то й справа! У моiй самотi я нiчого не мiг про це знати. Але ж е спроби дати пiдле тлумачення цих подiй. Якi намiри уряду?

Втомленим рухом руки мудрець вiдмахнувся вiд гнiвних слiв гостя.

– Дещо я скажу тобi, друже мiй i син мого друга. Над вами тяжiе грiзний, зумовлений кармою фатум, бо частина вашого народу живе в Росiйськiй iмперii, а iнша – у нас.

Вiйна вас розколюе. Ви розсiянi по рiзних державах… Але все в цьому свiтi взаемопов’язане, тому i ми пiдвладнi фатуму, що володiе вами.

– А чи не краще було б, якби ми знову спробували, як i 1908 року, прагнути компромiсу й умиротворення?

– Умиротворення? Це – також лише порожнiй звук для мудрагелiв свiту цього. Немае на Землi умиротворення. Ми живемо тут серед розпаду та самозвеличення.