40 днів Муса-Дага

Наразi ж авангардний бiй закiнчився несприятливо для священика. Вiн змушений вдатися до лобовоi атаки.

– Імовiрно, вашiй ясновельможностi вiдомо, що я прибув сюди не як приватна особа, а як глава нiмецького товариства з вивчення Близького Сходу. Я маю представити там доповiдь iз приводу певних подiй.

Подив у широко вирячених очах Енвера. Це ще що за товариство з вивчення Близького Сходу?

– Мiнiстерство закордонних справ, та й сам пан рейхсканцлер ставляться з живим iнтересом до моеi мiсii.

Пiсля повернення я зроблю в рейхстазi доповiдь з вiрменського питання, поiнформую депутатiв i пресу.

Енвер-паша, котрий, за звичаем опустивши очi, терпляче слухав вiдвiдувача, при словах «вiрменське питання» пiдводить голову. Обличчя розбещеного хлопчика на мить насуплюеться: вiчно цi серйознi люди чiпляються до нього з одними i тими ж дурницями. Але за мить усе знову гаразд. А Лепсiус вже не володiе собою.

– Я прийшов до вас за допомогою, ваша ясновельможносте, будучи переконаний, що такий видатний полководець i герой не здатен вчинити нiчого такого, що затьмарило б його iсторичний образ.

– Знаю, пане Лепсiус, – поблажливо i напрочуд доброзичливо вiдповiдае Енвер-паша, – ви прибули сюди i просили про зустрiч, бажаючи отримати роз’яснення з вiдомого питання. Хоча мене й обтяжують тисячi важливих справ, я готовий придiлити вам стiльки часу, скiльки знадобиться, i повiдомити все, що вас цiкавить.

Лепсiус змушений зобразити мiмiкою найглибшу вдячнiсть.

– З того часу як ми з друзями очолили уряд, – розповiдае генерал, – незмiнно намагалися чинити вiрменському мiллету всiляке сприяння i проявляти абсолютну справедливiсть. Існуе давня домовленiсть. Вашi вiрменськi друзi гаряче вiтали нашу революцiю i давали повноцiннi клятви вiрностi. А потiм раптом порушили свою присягу. До певного часу ми намагалися не помiчати того, що вiдбуваеться, поки це було можливо, поки турецький народ, оплот держави, не опинився пiд загрозою.

Адже ми живемо в Туреччинi, чи не так? Коли вибухнула вiйна, стало бiльше випадкiв державноi зради, змов, неймовiрно посилилося дезертирство. Коли ж справа дiйшла до вiдкритого заколоту – маю на увазi велике повстання в Зейтунi, – то ми були змушенi вжити контрзаходiв, щоб зберегти право називатися народним урядом i вести вiйну.

Лепсiус кивае головою: здаеться, вiн ось-ось погодиться з генералом.