40 днів Муса-Дага

– Ваша ясновельможносте, а в чому полягали доведенi у судi факти державноi зради?

Енвер широко розводить руками, нiби кажучи, що доказiв сила-силенна, iх не злiчити.

– Таемна змова з Росiею. Досить показовими е похвали, якi вдiляв вiрменам Сазонов у Державнiй думi, потiм змова з французами й англiйцями. Інтриги, шпигунство – все, що тiльки можна уявити.

– Чи був проведений у цих справах законний судовий розгляд?

– Звiсно ж, вiйськовим трибуналом. У вас вчинили б так само. Зовсiм нещодавно були засудженi та публiчно страченi п’ятнадцять найнебезпечнiших злочинцiв.

«Наiвне нахабство», – зазначае про себе Лепсiус. Вiн вiдкидаеться на спинку крiсла i намагаеться впоратися з тремтiнням у голосi:

– Наскiльки менi вiдомо, цi п’ятнадцять вiрменiв були заарештованi задовго до вiйни, отже, iх нiяк не можна було судити на пiдставi дiючих законiв вiйськового часу.

– Ми самi вийшли з революцii, – вiдповiдае генерал недоречно, весело, як хлопчик, котрий згадуе милi пустощi. – Ми добре знаемо, як це робиться.

Лепсiус стримуе мiцне слiвце, готове зiрватися з язика, щодо тiеi iхньоi революцii i, вiдкашлявшись, ставить нове запитання:

– Отже, вiрменськi громадськi дiячi й iнтелiгенцiя, котрих тут, у Стамбулi, заарештували та вислали, також звинуваченi в державнiй зрадi?

– Погодьтеся, що тут, у безпосереднiй близькостi до Дарданелльського фронту, ми не можемо терпiти навiть потенцiйних державних зрадникiв.

Цього Йоганн Лепсiус не заперечуе, але раптом iз азартом ставить свое головне запитання:

– А Зейтун? Менi вкрай важливо почути думку вашоi ясновельможностi про Зейтун.

Бездоганна люб’язнiсть Енвера-пашi дещо тьмянiе, набувае офiцiйнiшого характеру.

– Повстання в Зейтунi – один iз найбiльших i пiдлих заколотiв в iсторii Османськоi держави. Боi з повстанцями, на жаль, коштували нашим вiйськам важких втрат, не можу вам по пам’ятi надати точнi данi.

– У мене iншi вiдомостi про Зейтун, ваша ясновельможносте, – Лепсiус завдае цього удару, карбуючи кожне слово.

 – Згiдно з цими даними, у жодному заколотi тамтешне населення участi не брало. Зате впродовж мiсяцiв його провокували та гнобили мiсцева влада й адмiнiстрацiя санджака. З iнформацii, якою я володiю, випливае, що не вiдбулося нiчого такого, чого не можна було б усунути за допомогою посиленого наряду полiцii. Тим часом кожнiй неупередженiй людинi ясно, що втручання вiйськових сил – кiлькох тисяч солдатiв – виявилося можливим тiльки тому, що це входило в намiри влади.