Батяр з Клепарова

Бiжучи назустрiч однi одним, двi групи батярiв здiйняли густу хмару куряви, яка в мiсячному свiтлi та променях вуличних лiхтарiв виблискувала мiльярдами грайливих дiамантових iскор.

І коли вiдчайдушно, без зайвого шуму, аби не полохати сплячих мiщан i не пiднiмати iх на непотрiбний гвалт, лише у супроводi окремих звукiв ухкання, гупання, ляскання, шипiння, сичання, шепотiння прокльонiв та тихих зойкiв поранених в акомпанементi з дзенькотом та брязканням кримiнальноi зброi розпочалося основне батярське дiйство, як одночасно з кiлькох вузеньких бiчних вуличок несподiвано для всiх рiзко залунало рiзноголосе сюрчання полiцейських свисткiв.

Але найгiрше було те, що одночасно з пронизливим сюрчанням залунав грiзний гавкiт, може, з десятка нiмецьких вiвчарок.

Що тут почалося! Хтось одразу ж кинувся навтьоки невiдомо куди! А деякi навiженi батяри у шаленому захватi продовжували духопелити один одного. Вiкна навколишнiх будинкiв, неначе за порухом чарiвноi палички, вмить загорiлися вогнями. З усiх куткiв, будинкiв, вiкон одразу ж залунали на все Пiдзамче крики, свист, голосiння.

З дзенькотом вiдчинялися, та одразу ж зачинялися вiкна довколишнiх помешкань у супроводi гвалтовного верещання жiночок, нiби iх усiх одночасно рiзали.

Рейвах починався знаменитий, якого сонний Львiв давно вже не бачив! І описати тото всьо не спромiг би ся жоден з бiльш-менш обдарованих львiвських лiтераторiв. Та тут би й таланту самого Івана Франка забракло! Хiба би порадити всiм охочим читачам самим побувати у тому пекельному мiсивi.

Ото би iм щось дало! Ото би iм щось прояснило! Та, на жаль, молодi i моднi лiтератори того часу в ту знамениту нiч тихо й мирно спочивали собi в чистих i м’яких постелях десь на зовсiм iншому кiнцi Львова.

Втiкати Северин умiв i любив. Але тiльки тодi, коли ситуацiя ставала настiльки безвихiдною, що iншого способу порятуватися i не втрапити у руки дефензиви не виявилося. У всiх iнших випадках, батярських перемовинах, подiбних iсторiях до тих, яка трапилася сьогоднi, Северин нiколи не вiдступав, стояв до останнього i кумплiв своiх поранених ще нi разу не покинув на розправу супротивникiв.

Та сьогоднi трафився не той день!

Батярську забаву нагло перервали, щойно вона розпочалася! То хтось зi своiх, шляк би його трафив, мусiв наклепати, донести в найближчий вiддiлок! І полiцii набiгло стiльки, що всiм героям тоi ночi, всiм королям львiвських вулиць, i клепарiвським, i личакiвським, i замарстинiвським також, довелося кинутися врозтiч, хто куди.